Сірі щури

У Приймальні Святого Миколая вирувало життя. У кімнатах сяяло світло, а через розбиті вікна й численні дірки в стінах можна було побачити, як Міла, Лола, Урі та Єдиноріг, як вихор перебігають із поверху на поверх, заглядаючи у всі найпотаємніші куточки. Час від часу вони радісно викрикували, піднімаючи серед сміття невагому тканину, що відблискувала перлами.

Кожну з таких знахідок негайно переносили в центральний зал, де й складали охайними рядами біля Рурі, який стояв неподалік від оточеної золотистим ореолом розгорнутої Книги Святого Миколая та зосереджено щось записував у свій блокнот.

- Добре, що миші забрали лише подарунки, але не чарівну тканинку, з якої їх створюють, - вдоволено промовив Урі, заносячи черговий відріз тканини в зал.

- Це правда, - кивнув Рурі, указуючи стажеру, куди покласти його ношу. – Повідом Мілі й решті, що тканини достатньо, і тепер настає найважливіша мить.

- У неї все вдасться, по-іншому просто не може бути,- Урі посерйознішав і підійшов до свого друга та вже тихіше сказав: - Вона наша остання надія!

- Маєш рацію, стажере, чи вже можна казати, помічнику Святого Миколая, враховуючи, через що тобі довелося пройти, - посміхнувся Рурі і украй здивований Урі побачив, що його наставник простягає йому Значок Помічника Чудотворця.

- Дякую, у мене просто немає слів. Я, я так довго про нього мріяв, - зітхнув вражений до глибини душі стажер.

- Це так нагадує мене в молодості, - ховаючи посмішку, подумав Рурі, і вже вголос додав: - Шкода лишень, що вручення відбулося за таких обставин, але …

- Це найкраще, що могло зі мною статися, - захоплено прокричав Урі. - Міло, Лоло, Єдинороже, ідіть до нас, я тепер справжній помічник Святого Миколая.

Дівчинка й іграшки, що вбігли на крики ельфа, мало не вклякли, побачивши, як у центрі кімнати, тримаючись обома руками за сяючий значок, стрибав Урі й щось підспівував про себе.

- Що відбувається? Чому він співає? Ми перемогли? – одночасно прозвучало в повітрі.

- Друзі, я тепер сам можу розносити подарунки й навіть навчати майбутнього помічника, - віддихавшись, відповів колишній стажер і трішки соромлячись, промовив: – Можете мене обійняти.

Але побачивши Мілу, що кинулася до нього та Лолу в супроводі величезного Єдинорога, він швидко продовжив:

- Та всі привітання будуть пізніше, - і вже тихіше додав: - А то ще розчавите малюка.

- Малюка, - прогримів Єдиноріг. – Ой, насмішив, - однак ослабив свої обійми, коли до нього дійшла черга. За що заслужив вдячний погляд від молодшого ельфа.

Привітавши Урі з важливою подією, друзі подивилися на складені відрізи тканини в залі, а тоді їхні погляди запинилися на Рурі.

- Ми знайшли Перлистий Пил, але як створити з нього подарунки для всіх дітей? – запитала в старшого ельфа Міла

Важко зітхнувши, Рурі трохи помовчав і, зібравшись із духом, випалив:

- Ми не знаємо!

Міла приголомшено переводила погляд із Рурі на Урі, що зашарівся. Поглянувши на годинник, Лола зі сльозами на очах повернулася до Єдинорога та, сховавшись за його могутнім рогом, уже не стримувала сліз, які потекли річкою.

- Як ви не знаєте? – мов заціпенівши, повторювала дівчинка. – Навіщо ж тоді ми збирали тканину по всьому будинку?

- Міло, ми лишень розносимо подарунки, а як вони з’являються, нам невідомо, - м’яко відповів їй Рурі, поклавши руку на її плече.

- Ми віримо в Пророцтво, ми віримо в тебе. Ти остання надія для всього казкового світу, - врешті зустрівшись поглядом із Мілою, сказав Урі.

Після цих слів у будинку на кілько хвилин запанувала тиша, яку вже за кілька секунд порушив ледь чутний писк, що пролунав із-за колони на другому поверсі.

- Можливо, я зможу вам допомогти?

Не встигли Міла та друзі здивуватися, як у дворі пролунав гучний і  владний голос.

Одночасно з ним у повітрі завив сильний вітер. З кожним сказаним словом його сила лише наростала. Уже через кілька хвилин за вікном вирував справжній ураган, ламаючи великі гілки дерев. Самі ж дерева, мов живі, стогнали під поривами шквального вітру. Незважаючи на її розміри, Приймальну Святого Миколая розхитувало та трясло так, що її ось-ось рознесе на друзки.

Вчепившись руками один за одного, Міла з друзями з жахом спостерігали за буянням стихії, що вирувала надворі.

Коли в повітрі відлунало останнє слово, раптово затихло все. Та вже за мить почувся шорох. Поступово він підбирався ближче, ставав гучнішим. Здавалося, що це камінь треться до каменю. Потім знову — скрегіт, шкрябання, знову скрегіт.

Несподівано запанувала тиша, яку вже за мить розітнув звук струни, що розірвалася. Немов чекаючи цього від невеликого землетрусу затремтіли вишукані колони в будинку, а на землю посипалася черепиця.

Підійшовши до вікна, Міла великими від жаху очима дивилася на те, як від землі зметнулася  величезна хмара пилу, і з глибини лісу нерівними рядами почали виходити все нові й нові гігантські сірі щурі.