Інтермедія. Миші королівського роду

Те, що щось йде не за планом, Мишачий король і Рабанд, який ішов відразу за ним, помітили, щойно побачили вікна Приймальні Святого Миколая, які світилися ще здалека.

- Мій Королю, може є інші варіанти?- Рабанд обігнав монарха, зупинився та, піднявши в жесті прохання лапки, ще раз спробував відмовити короля від його ідеї.

- Поводь себе, як належить миші королівського походження, - грубо відповів король і, відштовхнувши Рабанда з дороги, ще швидше покрокував до будівлі, що маячіла попереду.

- Що з ним? Він наче намагається щось комусь довести, - подумав про себе дещо ошалілий від такої поведінки свого повелителя Рабанд і кинувся вслід за монархом.

Уже підбігаючи до Приймальні, він побачив, як король, не перетинаючи освітленої ділянки подвір’я, сховався в тіні дерев. Вийнявши з потаємної кишені своєї мантії довгастий тубус, він почав неспішно його відкривати. Діставши з нього старенький пергамент, монарх спершу впівголоса, та з кожною миттю все голосніше, почав читати надрукований на папері текст.

І у відповідь на слова, що зависли в повітрі, у небі почали з’являтися напівпрозорі постаті, які парили в небі та з кожним вимовленим монархом словом поступово рухалися все швидше.

Рабандові, який спостерігав за цим, здалося, що пролітаючи повз короля, вони  збільшувалися й повертали в напрямку Приймальні Святого Миколая, радісно при цьому завиваючи.

На мить зустрівшись із палаючим поглядом однієї з істот, племінник монарха відчув неконтрольований приступ жаху, а його серце стиснули невидимі льодяні кігті. І хоча це тривало всього одну мить, Рабанд на все життя запам’ятав те відчуття ненаситного голоду, що, здавалося, пробирався вглиб душі.

- Мій, Королю! Так не можна. Ми ж зруйнуємо весь чарівний світ, - у відчаї прошепотів племінник, дивлячись на монарха, що стояв, мов статуя, і продовжував творити заборонене чаклунство.

Щойно з вуст короля прозвучало останнє слово, усі істоти зірвалися з ланцюга й ринули до Приймальні Святого Миколая, щоб, пролетівши її наскрізь, знову злетіти в небо та вже звідти з величезною швидкістю встромитися в землю. Невеликий землетрус, що відбувся після удару, тривав усього кілька секунд і не встиг племінник монарха добряче злякатися, як навколо запанувала тиша, яку перервав лише ледь чутний скрегіт.

- Ось і все, Рабанде, - втомлено й трохи похитуючись, немов витримавши нелегку битву, сказав король. – Незабаром тут усе заполонять Сірі Щурі і вже ніхто не завадить нам викрасти в дітей віру в чудеса. Нам треба лишень трохи зачекати.

- Але чи вартувало це таких жертв? – вражено запитав Рабанд, допомагаючи втомленому монарху присісти на повалене ураганом дерево.

- Ми, миші королівського роду. Нам не личить вірити у всілякі казки, - раптово відповів король, і здивований Рабанд побачив, як монарх, що присів на дерево, заплющив у знемозі очі.

Мишачий король скрізь оточуючий його туман чув, що його племінник щось йому казав, а він йому навіть відповідав. З кожною хвилиною монарх поринав у забуття, і для нього переставали існувати Рабанд, зимовий ліс, розграбована Приймальня Святого Миколая. Він знову згадував і згадував те, про що так давно хотів забути.

- Ми миші королівського роду й нам не личить вірити у всілякі казки, - суворо лаяв маленьку мишку її король-батько. Грізно насупившись, повелитель замку походжав кімнатою, а королева-мама, що в черговий раз намагалася ввійти, швидко зачинила двері, лиш побачивши гнівний погляд батька.

- Тобі доведеться правити цілим королівством, а ти, замість того, щоб вчитись обманювати й творити підлості, як твої брати, пишеш листи Чудотворцю та просиш його про кошеня!!! – вимахував він затиснутим у руці аркушем паперу перед обличчям ледь живого від страху мишеняти.

Та раптом різко заспокоївшись, повелитель уже улесливим голосом промовив:

- Це добре, що твої брати розповіли мені про тебе. Але я дам тобі останній шанс. Розірви лист, скажи вголос, що чудес не буває, - і продовжив, підвищивши голос: - І почни вже ходити на заняття з підступності.

- Але ж, Тату, я лишень хотів, щоб у нас з’явився маленький друг, - почало було казати мишеня, як раптом батько, що навис над ним і ледь стримуючи гнів, прокричав:

- Вибирай: або він або твоя родина!

Подивившись на затиснутий у батьковій руці аркуш паперу з його найзаповітнішим бажанням, маленьке мишеня, ледь стримуючи сльози, узяло свій лист до Святого Миколая з рук батька й промовило, дивлячись у задоволені очі батька:

- Ми миші королівського роду, і нам не личить вірити у всілякі казки, - після цього мишеня розірвало аркуш паперу на кілька дрібних клаптиків.

Останнє, що побачило маленьке мишеня, перш ніж його світ розсипався на сотні дрібних уламків, було задоволене обличчя батька.

Знову опинившись у в’язкому тумані, монарх почув, як хтось його кличе. Прислухавшись, він почав розрізняти слова, які з кожною секундою ставали чіткішими.

- Мій Королю, мій Королю, прокидайтеся! Щури йдуть. Вони вже прорвалися в будинок.

Рабанд, який кілька хвилин безуспішно намагався розбудити Короля, що вві сні страждав від чогось, уже був готовий опустити руки, як раптом монарх розплющив очі та промовив:

- Дороги назад немає, - і поглянув на Рабанда, який не розумів, що відбувається,: - Ну, що ж, допоможи мені встати й пішли всередину Приймальні Святого Миколая. Пора вже довести історію з цим Пророцтвом до кінця.