Мишка для мільярдера

Розділ шостий

Головним моїм завданням було не приваблювати до себе увагу. Прийти, влаштуватись на роботу. Поводитись тихо, мов миша. Перед Андрієм Ледянським танули просто-таки всі, але я завжди була спокійною і ніколи не звертала уваги на чоловічі залицяння. Я – єдина, хто міг дійсно з гідністю працювати на посаді його помічниці, а не фліртувати з шефом. Достатньо було лише убезпечити себе від його чоловічого інтересу, змістити акцент на професійність.

Звичайно ж, мені вистачило для цього розуму. Мене важко назвати дурепою. Однак факт залишився фактом; Ледянський, виходячи з офіційного плану, не повинен був нікуди мене кликати. Це абсолютно точно. Яке підвезти?

Однак, коли я озирнулась, спіймала на собі його уважний, абсолютно не насмішливий, а відверто зацікавлений погляд. Ковтнула слину, мимоволі втягнула шию, сподіваючись, що зараз зможу просто розчинитись.

Не допомогло, як і те, що повз нас продефілювало кілька гарненьких дівчат, і одна з них дуже виразно підморгувала Андрію. Він наче і не помітив красуню, замість цього продовжував спокійно дивитись на мене.

Я не можу йому подобатись. Це неможливо. Таким, як Андрій Ледянський, не треба сірі миші. Він красень, мільярдер і…

Пора признати, мій план з самого початку був провальним. Знаходитись поруч з таким чоловіком і не зійти з розуму під силу лише сильній, незалежній дівчині з залізним характером. Сіра мишка повинна впасти жертвою пристрасті через кілька хвилин.

Гарно тримаюсь, в мене вже друга доба пішла.

- Я дістанусь громадським транспортом, дякую, - після довгої паузи промовила я.

- Зробіть мені приємне, погодьтесь, Христино.

Цього разу він не вкрутив своє звичне «Ігорівна». Стало ще гірше. Вся сексуальна енергетика, що раніше розмазувалась по двом словам, тепер була сконцентрована в одному, і мене наче вдарило струмом. Знадобились всі сили, щоб тримати себе в руках.

- Мені б не хотілось створювати вам додаткові проблеми, Андрію Альбертовичу.

- І все ж, ваша згода леститиме мені.

Леститиме? Смішно. Я – миша, сіра та непримітна. Моя згода нікому, хто бачив мене в такому вигляді, лестити не може. Але Андрій говорив досить впевнено, і, хоча я ні крапельки не сумнівалась в тому, що він просто дурить мені голову, я все одно не стрималась.

- Добре, якщо ви наполягаєте, Андрію Альбертовичу.

- Якщо не хочете, щоб я звертався до вас за іменем та по-батькові, перестаньте величати мене Альбертовичем, Христино, - гмикнув він. – Ходімо.

Залишалось лише підкоритись. Я поняття не мала, де саме була припаркована машина Ледянського, і він, прекрасно розуміючи, що напрямок мені невідомий, опустив долоню мені на спину, десь між лопаток. Я здригнулась, мимоволі випрямляючись. Хотілось не сутулитись, а повернути рівну осанку; я ж вміла ходити гарно! Але якщо Андрій побачить, як я розквітаю від кожного знаку уваги, це добром не закінчиться. Чоловіки по своїй природі схильні до полювання; скоріше за все, я лише притягну зайву небезпеку собі на голову.

Долоня Андрія сповзла трохи нижче, мені на поясницю. Я скосила на нього погляд і перехопила легку, самовдоволену посмішку. Здається, він радів тому, що я знітилась, і прекрасно знав про те, який ефект зазвичай справляє на жінок.

Отже, спеціально?

Він довів мене до свого автомобіля і витримав коротку паузу, очевидно, чекаючи, доки я охну від захвату.

Що ж, автомобіль справді був дуже дорогий. Я не надто розбиралась в марках, але не впізнати лексус достатньо складно. Тим паче, одну з останніх моделей. Навряд чи в когось у місті, окрім Ледянського, така є.

У нас нема стільки мільярдерів.

Андрій нарешті відпустив мене, але тільки для того, щоб відкрити з боку пасажира двері і запропонувати мені сісти в автомобіль.

Я сіла всередину, підозрюючи, що зараз це виглядало максимально неграціозно, і спробувала поправити спідницю, так, щоб навіть випадково не відкрити коліна. Коли Ледянський зайняв місце поруч зі мною і скосив на мене повний зацікавленості погляд, я вже сиділа, витягнувшись, наче дерево, і старанно дивилась вперед.

- Не хвилюйтесь, Христино, - промовив він, додаючи в голос хрипкі нотки, через які я ледь не втратила голову. – Я не кусаюсь. Ви ж, врешті решт, не до маніяка влаштувались на роботу.

І він опустив руку мені на коліно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше