Глава 1. Парк Ленд. Знайомство. Як усе влаштовано всередині

Ліка Прокоф'єва поверталася із засідання жіночого клубу в добре піднесеному настрої. Рання весна повільно та неохоче вступала у свої права, нагадуючи про себе тужливим дрібним дощем. "Двірники" доводилося включати час від часу. На узбіччях дороги похмуро підтавав сніг із землею, а з голих гілок придорожніх дерев звисали чи то бурульки, чи краплі, чи чиїсь старі спогади.

Але настрій все одно був «той, що треба», як казала мадам Жужу, заряджаючи дівчат різного віку розумінням того, що багато хорошого ще може бути попереду. Потрібно просто його розглянути, не пропустити та зафіксувати. Ліка вела машину, дбайливо фіксуючи свій піднесений настрій.

- Біда в тому, - міркувала мадам Жужу. - що люди в сімейному житті, зближуючись, поступово перестають… ні, не любити один одного, а справляти один на  одного враження. Зауважте, я не кажу про запрані халати та бігуді. Це - пережиток минулого. Просто стереотип, який застряг у свідомості та міцно тримається, як приклад. Ви ж не ходите вдома у брудному халаті, правда? І я не ходжу. Я - про інше. Уявіть тільки… Що було б, якби ваш улюблений чоловік сказав про те, що бутерброди в театральному буфеті надзвичайно дорогі, коли ви тільки починали зустрічатися? Чи став би він після цього вашим чоловіком? Саме так! Та й він ніколи б у житті так не сказав.

А зараз? Ви просто випиваєте по чашці кави в антракті і йдете далі дивитися виставу. І не робите висновок про те, що ваш улюблений чоловік - скупий або йому шкода грошей вам на їжу. Адже висновок можна було б зробити: можливо, він і не скупий, але… він перестав дбати про те, яке враження на вас справлять його дії чи слова. 

Те саме можна сказати й про вас. 

Одним словом, можу тільки порадити: продовжуйте справляти на нього враження, навіть якщо він цього не помічає. І ретельно слідкуйте за тим, щоб і він хотів справити на вас враження. Що вийде, а що - ні, знає один Бог. А... може, і він не знає…

Мадам Жужу, загалом, любила «блиснути червоним слівцем», хоч і зневажала все це «сміття суфійських практик», вважаючи, що за 20 хвилин онлайн-мовлення ще ніхто нікого не зробив щасливим і, тим більше не розбудив і не торкнувся тих таємних струн, які мають струнко і, головне, вигідно, зазвучати всередині вас після якогось вебінару чи консультації.

«Як же це правильно, - думала Ліка, - ми - близькі люди, але ... ми перестали справляти враження один на одного. І мова, справді, не йдеться про запрані халати».

На відміну від чоловіка, Ліка трепетно ​​ставилася до одягу та зовнішнього вигляду людей. Вважала, що «по одягу» можна було й зустрічати та проводжати. Ділила гардероб за своїми особистими категоріями. "зелененьке - до зелененького", "одягай і нічого не бійся, ти прекрасна!", "Ще один раз - і в архів", "одягну коли буде сумно" …

Жінка в модному пальті - судячи з ходи, досить молода, - йшла узбіччям дороги, старанно обминаючи калюжі. Ліка пригальмувала акуратно, щоб не забризкати світле пальто дами, що явно перебувала в невідповідному місці, і прочинила вікно.

- Ви у Парк Ленд?

Жінка здивовано підвела очі та, як здалося Ліці, відповіла з полегшенням:

- О, так.

«Напевно, боїться сідати у незнайомі машини, - подумала Ліка, - Зраділа, що я - не чоловік».

- Вас підвезти?

- Дуже дякую! Я навіть не припускала, що такий шматок потрібно пройти від маршрутки. Спасибі!

- Тут всього три кілометри, - пояснила Ліка, рушаючи з місця, після того, як супутниця акуратно влаштувалася поряд з нею і також акуратно зачинила дверцята. Здавалося, вона все робить дуже акуратно та делікатно. Викликає довіру. - Але, звичайно, за такої погоди мало хто ходить тут пішки. Вам потрібно було дочекатися тієї маршрутки, яка заходить до нас у Парк Ленд. Тоді доїхали б прямо до центру.

- А ви там мешкаєте?

- Так. Вже понад рік.

- Отже, мені дуже пощастило. Власне кажучи, я і приїхала, щоб подивитися все на власні очі, можливо, поговорити з тими, хто вже живе тут. Ми з чоловіком збираємося купити тут будинок, і у відділі продажів нам так красиво все розповіли, купу картинок показали, плани, карти, схеми. І запропонували привезти нас сюди у суботу. Ми загалом так і запланували. А потім я подумала, навіщо мені чекати суботи та дивитись те, що мені показуватимуть рієлтори? Краще поїхати самої та подихати цим повітрям. Відчути місце, розумієте?

- Звичайно розумію. Думаю, що ви правильно зробили. Із задоволенням розповім усе, що знаю.

Ліці дуже сподобалася нова знайома. Добре було б мати таку сусідку, і навіть потоваришувати. Від Ганни просто віяло якоюсь м'якістю, делікатністю, вихованістю і навіть якоюсь витонченістю. Попри плюс-мінус сорок років, як визначила Ліка. «Напевно, ми - ровесниці».

Тільки недавно Ліка думала про те, що, дорослішаючи, людина рідше набуває нових знайомих, не кажучи вже про друзів. В юності здавалося, що все життя складається з чогось нового - нові зустрічі, нові приятелі, нові місця, нові компанії… А потім людина все більше концентрується на ближчому колі. Ні, не завжди стає домосідом чи нудною особистістю. Просто, коло знайомих так чи інакше вже сформоване, і, як правило, немає ні необхідності, ні бажання його розширювати. А потім раптом розумієш, що багато хто відсіявся - або сам, або життя відсіяло - і приятелів, які входять у твою орбіту просто «для душі» (не по роботі, не з родинних почуттів) - залишилося зовсім мало. І нові не з'являються.

Коли виїхали на центральну вулицю котеджного селища, Ліка встигла розповісти своїй новій знайомій вже чимало. Розповідала чесно, розуміючи, що може цікавити жінку, яка переїжджає з багатоквартирного будинку до котеджу та з міста - до передмістя.

- Як то кажуть... Весь світ уже давно прагне «на траву», ближче до землі та чистого повітря. Але ... Нам до "всього світу" ще далеко. Ось цей шматок дороги, наприклад, - розповідала Ліка, - Хоча всі, хто тут живе, страшенно люблять Парк Ленд. Навесні, влітку, рано восени тут така краса, що просто око не відірвати. І довкола, і в кожному дворі. Що ще важливо: у нас не елітне селище, тобто олігархів за двометровими огорожами тут немає. Все плюс-мінус одного достатку, так що немає сенсу один перед одним щось демонструвати чи ховати. Це важливо.