Глава 2 "Наслідки"

Не хотілося, щоб ця магія закінчувалася. Ми лежали на м'якому килимі, вкрившись пледом і мовчали. Не було слів, які можна було б сказати в цій ситуації. Я притискалася до грудей чоловіка, слухаючи розмірений стукіт його серця й чекала миті, коли він це скаже. А я була впевнена на сто відсотків, що він озвучить мої власні думки. В очах почало щипати, зрадницькі сльози не змусили себе довго чекати. Що ми наробили?

— Тіно, — не змусив себе довго чекати, — я не мав піддаватися спокусі. Це…, — у нього забракло слів.
— Помилка, знаю, — прошепотіла й прибрала голову з його плеча. — Ми дорослі люди, це сталося по спільному бажанню. Але не хвилюйся, все залишиться між нами, — не встиг він нічого відповісти, як я підхопилася з долівки й закутавшись у плед поспішила до своєї кімнати.

Сльози застилали очі, але це було очікувано, тому немає сенсу себе жаліти. Ми не пара й ніколи нею не будемо. Друзі не можуть кохати одне одного. Та тепер, мабуть, ми й друзями не зможемо бути. Я впала на ліжко й гірко заридала, сварячи себе і його за нестриманість і страх зізнатися у своїх почуттях. Я не знаю, що думає і відчуває Деймон, але я давно й безповоротно в нього закохана. Тільки сьогодні я зрозуміла, що кохаю вже давно. Ніколи не мріяла, що ми будемо разом, бо сприймала його ще одним братом, але доля вирішила зіграти у свою гру. Хто ми одне для одного? Як складеться наше спілкування після цієї ночі? Питання посипалися одне за іншим, заважаючи заснути й позбавитися тяжкості на серці. Лише під ранок я задрімала, досі відчуваючи його вимогливі поцілунки на своєму тілі.

Набридливий стукіт у двері вивів мене з дрімоти, я розплющила очі й спробувала відповісти, та горло нещадно пекло. Тільки не це! Не вистачало мені ще захворіти, на додачу до сердечних хвилювань.

— Тіно, — зазирнула Ванесса, — я приготувала сніданок.

— Щось я погано себе почуваю, — прохрипіла й щільніше закуталася в ковдру.

— Що трапилося? — вона підійшла й приклала долоню до мого чола. — Та ти ж палаєш вся! — вигукнула вона. — Майкле, — гукнула, відчинивши двері, — йди-но сюди.

Заперечень ніхто не слухав, одразу викликали лікаря й закутали мене у тисячу ковдр. Деймона вдома не було, а я не насмілилася запитати куди він поїхав. Лікар подивився мене, поміряв температуру й виписав ліки. Ну от, перша осіння застуда. Зазвичай я дуже рідко хворію. Скоріш за все, поганий емоційний стан посприяв застуді. Ванессі не можна було біля мене крутитися, щоб не захворіти, тому пів дня зі мною сидів Майкл. Хоча необхідності у цьому не було. Я випила ліки й більшість часу спала.

Одразу згадалися дитячі роки, коли він лікував мене самотужки, поки батьки були на роботі. Моє дитинство — найпрекрасніші спогади минулого. Брат був справжнім лицарем, що захищав й оберігав. Поки мама з татом працювали, він варив мені бульйон, приносив ліки й читав цікаві історії.

— Тобі краще? — запитав, коли я розплющила очі.

— Майкле, я вже доросла. Це звичайна застуда, яка через декілька днів минеться. Не потрібно робити таке трагічне обличчя.

— Дурне дівча. Для мене ти завжди будеш маленькою дівчинкою. — Я не витримала і схлипнула. Гарячі сльози потекли по щоках.

— Тіно, чому ти плачеш? — занепокоївся Майкл. — Йди до мене, маленька. — Він сів на ліжко й обійняв мене. Я поклала голову йому на плече й тихо плакала.

— Мабуть, від температури, — сказала, заспокоївшись.

— Якщо у тебе проблеми ти можеш сміливо зі мною поділитися. Я завжди поруч й знайду правильне рішення.

— Знаю. Ти мій лицар. Найкращий з чоловіків в усьому світі, — слабко посміхнулася. — Я посплю, голова болить.

Коли знову прокинулася був вже вечір. Я підвелася й сіла обпершись на подушку, ввімкнула лампу й взяла у руки телефон. Гаджет блимав новим повідомленням. Натиснувши на нього побачила, що воно від Деймона.

Деймон: Вибач мені за вчорашнє. Я поїду, щоб у тебе був час все обміркувати. Не хочу, щоб між нами було незручне становище.

Гарна ідея. Так і справді краще. Не знаю, як після вчорашнього дивитися йому у вічі. Він знає мене краще, ніж я сама.

Через хвилину у двері постукали й на порозі з'явилася Ванесса.

— Я пробила оборону й прорвалася до тебе, — весело сказала, ставлячи на тумбочку вечерю.

— Невже?

— Ні, він говорить телефоном, — розсміялася й сіла на крісло поруч.

— Ох, це сміливо, — посміхнулася, беручи тацю до себе на коліна. — Дякую, Нессі.

Вона пішла, а я смачно повечеряла. Знову лягла й відкрила текст для перекладу. Краще займуся ділом, щоб не згадувати про вчорашнє.

Останнім часом я все частіше думаю про пропозицію, яку отримала від одногрупниці. Спочатку навіть слухати не хотіла, та зараз цей варіант здається найправильнішим. Перед сном до мене знов зазирнув Майкл.

— Як ти?

— Вже краще. Їжа від твоєї дружини творить чудеса. Навіть за переклад взялася.

— Пам'ятаєш як мама навчала нас української? — посміхнувся брат.

— Було важко, але ми впоралися.

— Ти впоралася.

— Зате ти знаєш іспанську.

— Хочу злітати туди у відпустку з Ванессою.

— Чудове рішення, їй сподобається.

— Після вашої подорожі до Парижу, зроблю їй сюрприз. Ну, добре, піду спати. Добраніч.

— Майкле… Щодо Парижу, — зам'ялася не знаючи, як почати розмову.

— Так, я слухаю.

— Я хочу поїхати.

— Та ви й так наступного тижня летите з Ванессою.

— Ти ж знаєш про стажування, яке можна пройти у Франції?

— Так.

— Я хочу поїхати.

— Впевнена?

— Повністю, — кивнула не маючи сумніву у своєму намірі. Так більше не може продовжувати. Потрібно щось змінювати, бо депресія мені гарантована.

— Добре. Якщо ти так вирішила, — розвів руками. — Життя у Парижі піде тобі на користь.

— Сподіваюся.

— До речі, тобі Деймон не телефонував? Що то за справи такі, що не можуть чекати?

— Ні, він вже давно мені не телефонує, — опустила очі.