Мить, що змінила нас

Глава 9 "Розбиті мрії"

На ранок була пригніченою й сонною. Пів ночі думала про дзвінок Деймона й не могла зрозуміти його сенсу. Якщо просто зателефонував спитати як справи, тоді чому так розгнівався? Ну помилилася я, бо думала що то й справді Леон. Чому ж так кричати? Ванесса говорила якось в телефонній розмові, що начебто Деймон зустрічається з тією дівчиною. Чому тоді його так заділа присутність у моєму житті Леона? Тим паче ми з ним просто друзі. Поки снідала й збиралася, весь час прокручувала у голові одне й теж. Мої мрії знищені, вони просто розбилися об непорозуміння між нами. Говорити нормально не виходить, а побачимося ми ще ой як не скоро.

Пленталася до офісу, як сонна муха. Хотілося влягтися в тепле ліжечко й накритися з головою ковдрою. От би заснути й прокинутися вже в останній день практики. Моя впевненість, що я зможу покинути Нью-Йорк і жити й працювати у Парижі розвіялася після першого тижня перебування тут. Все чуже, байдужі люди, незнайомі будівлі. Вони давлять на мене й вганяють в депресію. Хочу додому. Колись я наберуся сміливості, притисну Деймона до стінки й відверто про все поговорю. Досить гратися й вгадувати його думки, одним махом все запитаю й продовжу свій шлях далі. Навіть якщо без нього… Адже ця невизначеність вбиває.

— Мадам, у вас телефон дзвонить, — гукнув мене якийсь молодик, коли чекала поки світлофор засвітиться зеленим. Спочатку хотіла обуритися, що я ніяка не мадам, а потім згадала, що звернення мадемуазель під впливом феміністського руху, було виключено з офіційного вживання. Оце я розумію, сила духу у жінок. Тому я тільки кивнула молодику й відповіла на виклик.

— Привіт, красуне, — почула голос Леона.

— Привіт.

— Ти на вулиці?

— Так, біжу в офіс, — відповіла й помчала через дорогу, коли нарешті було дозволено.

— Як щодо вечері й прогулянки сьогодні?

— Е… Залюбки, — погодилася, бо сидіти в чотирьох стінах у Парижі — знущання з себе. Сьюзен сьогодні навіть на ніч не прийшла, а на мій ранковий дзвінок заявила, що вона у друзів. Чому я повинна сидіти й страждати? Думати, як могло б бути з Деймоном, якщо йому самому начхати?

— Чудово! — занадто емоційно вигукнув Леон. — Я заберу тебе близько сьомої.

— Угу, — відповіла, відчиняючи двері офісу.

— Запасайся гарним настроєм красуне, вечір буде неймовірним.

— Так-так. До зустрічі, — вимкнулася й зітхнула. Де ж мені його взяти, той гарний настрій, якщо в голові повний безлад? Але, як казала Емілі, сильна жінка має боротися з негативом, щоб не поширювати його на навколишніх. От вона молодець. Тримається гідно і жодного разу, принаймні при мені, не згадала того зрадника. Викреслила з життя і впевнено йде далі. Так вона сама мені каже, але відчувши на собі силу кохання, я починаю сумніватися у її спокої. Для психотерапевта не буде складно удати, що все гаразд. Потрібно буде якось навідати її й побачити всіх рідних.

В офісі я завжди відчуваю себе комфортно, бо з дитинства сиділа у батьків на роботі. Так вийшло, що мама була проти няні для мене. Коли Майк був зайнятий, вона просто забирала мене зі школи в офіс, де я виконувала уроки поки мама розв'язувала робочі питання. Ех. Шкода, що я так далеко. Не думала, що настільки швидко почну сумувати за ріднею.
За цілий день не було часу навіть нормально каву попити, постійно знаходилася якась робота. Моя думка, що всю практику я просиджу в кабінеті була помилковою. Вів'єн навіть пообіцяла, що візьме мене на перемовини, що мене, звісно ж, потішило. Коли в кінці робочого дня вийшла з офісу, ноги гуділи.

— Тіно, ти звільнилася вже? — наздогнала мене Сьюзен.

— Так.Ти зі мною?

— З тобою, — кивнула вона й взяла мене під руку. — Ходімо зі мною на вечірку сьогодні. Мої друзі влаштовують крутезне паті.

— Що? Ні-ні! — покрутила головою. — Я так втомилася, що мені не до вечірок. До того ж я йду на вечерю з Леоном.

— От і запроси його на молодіжну вечірку. Невже сидіти в ресторані разом з пенсіонерами і є твоїм кращим відпочинком? Не думала, що ти така зануда, — набула губи дівчина.

— Ну, почнемо з того, що в ресторан ходять люди різного віку. І що це за друзі такі?

— Ми познайомилися у клубі, куди я вчора ходила. Ну, будь ласка, склади мені компанію, — склала руки в жесті, що благає.

— Добре, але якщо Леон не погодиться, то ми підемо з ним у ресторан.

— Угу, — погодилася вона. — Телефонуй йому. — Я зітхнула й набрала номер чоловіка.

— Так, я слухаю, — відповів по-діловому.

— Е...Це Тіна.

— Так, ваші папери вже майже готові, — почула у відповідь.

— Ти поруч з керівництвом? — здогадалася я.

— Так, все вірно.

— Моя подруга запрошує сходити з нею на вечірку. Ти як?

— Із задоволенням будемо співпрацювати з вами знову.

— Добре, тоді до зустрічі, — я вимкнулася й розсміялася. Сьюзен прийшла в захват, що з нами піде Леон й підганяла мене додому, щоб ми встигли зібратися.

Вигадувати з вбранням не було бажання, тому я одягла джинси й легкий в’язаний светр блакитного кольору, зробила макіяж, волосся зав’язала у високий хвіст й взула шкіряні черевики на пласкій підошві. У такому вбранні почувала себе комфортно й вільно. Сьюзен одягла коротку сукню й зробила своєму рудому волоссю творчий безлад. Чомусь мені здалося, що вона так наряджалася до когось конкретно. Цікаво було б подивитися на об’єкт її симпатії.

О сьомій годині ми чекали Леона біля будинку. Довго чекати не довелося, він під'їхав до нас на гарному авто. Допоміг нам з Сьюзен сісти й сівши сам ніжно взяв мене за руку. Таким я його ще не бачила. Зазвичай, зібраний, у діловому костюмі, зараз виглядав навіть молодшим у джинсах й шкіряній куртці. Але волосся було вкладене, як завжди, ідеально.

— Хто той сміливець, що влаштовує вечірку посеред тижня? — запитав й подивився на Сьюз у дзеркало заднього виду.

— У них немає такого шаленого офісного графіка, як в нас. Люди живуть у власне задоволення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше