Глава 10 "Новий крок"

Інколи не вистачає таких вечірок, щоб повністю розслабитися й забути про свої проблеми. І те, що ми у зовсім незнайомій компанії в чужому місті, ще більший плюс. У Нью-Йорку, донька відомих батьків має відповідати статусу. А тут, серед цієї незнайомої молоді, де мене ніхто не знає відчула себе вільною від усіх заборон. Ми пили дешеве пиво й танцювали під ритмічну музику. З Леоном було весело. Я бачила, що це також не той захід, на яких він звик бувати, але заради Сьюзен він удавав, що йому страшенно весело. Вона ж відчувала себе у своїй стихії. Пурхала по будинку, не забуваючи й про нас. Познайомила зі своїм «симпатичним романтиком», яким виявився приємний хлопець. Миле спілкування, весела музика й ейфорія свята навколо подарували спокій і знищили негативні думки. З рештою, не все так погано, як мені здавалося зранку. У кожному етапі нашого життя можна знайти позитивні моменти, навіть якщо, на перший погляд, це неможливо. У моєму випадку — це знайомство з Леоном.

— Про що задумалася, красуне? — підійшов ззаду, обійнявши за плечі.

— Хотіла вже відправитися на твої пошуки, — відповіла, розвертаючись до нього. — Шампанське? — здивовано запитала, побачивши в його руці пляшку з ігристим вином. — Звідки?

— Познайомився з господарем будинку, он він стоїть, — вказав пальцем на молодика в інший кінець кімнати.

— Ти впевнений, що він господар? — недовірливо перепитала.

— Ні, звісно. Батьки поїхали в гості, а він влаштував вечірку для друзів й навіть подумати не міг, що прийде стільки незнайомих людей. Тепер міркує, як все швидко закінчити, бо коли батьки повернуться йому добряче перепаде.

— А це? — кивнула на пляшку.

— Я сказав, що не можу поїти свою дівчину тим пійлом з паперових стаканчиків, — відповів, знизавши плечима.

— А я твоя дівчина?

— Ще ні, але я дуже хочу, щоб ти нею була.

— Гадаю, коли ти дізнаєшся мене краще, твоє спонтанне бажання зникне, — грайливо посміхнулася.

— А я сміливий і від своїх бажань не відмовляюся, — він обійняв мене за талію й притягнув до себе. — Нам обов’язково чекати закінчення цього хаосу?

— Сьюзен залишається у … — округлила очі, бо забула як звати її хлопця.

— У Жюля, — розсміявся чоловік. — Ти не уявляєш, який я радий, бо ще хвилина цього бумкання в голові і я не витримаю, — він взяв мене за руку й швидко потягнув на вихід. Надворі стало легше дихати, свіжий прохолодний вітерець приємно вдарив в обличчя.

— Куди ми біжимо? — запитала, сміючись й швидко крокуючи за чоловіком.

— Якомога далі звідси. Що бажаєш? Ресторан, клуб? Все, що завгодно, тільки не це, — запитав, відкриваючи переді мною дверцята.

— Ні, хочу на набережну.

— Як забажаєш, красуне, — він завів двигун й незабаром ми були на місці. Біля води було ще прохолодніше, але так тихо… Хотілося заплющити очі й насолодитися цією чарівною осінньою тишею. Час був пізній, тому поряд не було перехожих.

— Вибач, але келихів я не захопив, — сказав Леон, відкриваючи шампанське.

— Я не така вередлива, як ти вважаєш? — відповіла, беручи з його рук пляшку й роблячи ковток прохолодного напою прямо з горла.

— То яка ти, Тіно Девіс? Можливо прийшов час розповісти про себе?

— Залюбки. Про що ти хочеш дізнатися? — запитала, передаючи йому пляшку.

— Все, що вважаєш за потрібне, щоб стати один до одного трохи ближче.

— Я звичайна, — знизала плечима. — Навчаюся в університеті, зараз на практиці, але це ти вже й так знаєш.

— Знаю, — кивнув чоловік. Мене цікавить інше, — уважно подивився на мене. — Що змушує тебе постійно сумувати? Невже це я викликаю на твоєму обличчі такий сумний вираз?

— Що? — розгубилася я. — Ні. Звісно, ні. З тобою весело й цікаво. Просто…

— Тебе хтось чекає у Нью-Йорку?

— Так, у мене є родина. Я сумую за братом та його дружиною — моєю найкращою подругою.

— Це чудово, але ти ж знаєш, про що я, — зробив він ковток, не перериваючи зорового контакту.

Добре, що зараз ніч і не видно як палають мої червоні щоки. Звісно, я сумую за ним і весь час думаю, як би не намагалася забути. Зло бере, але тільки-но заплющую очі, бачу його обличчя й нестерпне бажання побачити Деймона хоч на хвилинку, накриває з головою.

— Ні, більше нікого, — твердо відповіла, опустивши очі.

— Хотілося б вірити, що це правда, — відповів чоловік.

— А як щодо тебе? — запитала, відбираючи у нього пляшку. — Чому такий перспективний чоловік досі самотній?

— О, а я перспективний? — розсміявся він. Мені двадцять сім років, я давно працюю у сфері ІТ технологій, маю ціль відкрити свою фірму у майбутньому. Але це ти й так знаєш, — відповів в моїй манері. — А чому самотній? — він на хвильку задумався. — Мабуть, чекав на іноземку, яка скупає мене в гарячій каві. В мене досі червона пляма на животі, хоч вже й не пече.

— Покажи, — ляпнула я, сміючись.

— Наше спілкування переходить на новий рівень? — не розгубився чоловік розстібаючи шкіряну куртку.

— Е… Шампанське розв’язало мій язик, — приклала долоні до щік.

— Такою ти мені подобаєшся набагато більше.

— Якою? П’яною? — запитала, спостерігаючи за його діями.

— Коли ти відпускаєш свої думки, — відповів, підіймаючи футболку й демонструючи свій прес.

— Ого! — вигукнула, і в нічній тиші мій вигук був схожий на крик. — Це я таке наробила? — підсіла ближче, й доторкнулася холодними пальцями до плями, що залишилися після опіку на тілі чоловіка.

— Крихітко, ти добряче мене ошпарила, — посміхнувся Леон й доторкнувся до моєї руки. Декілька секунд ми дивилися одне на одного, а потім він нахилився й поцілував мене.

А я дозволила йому це зробити, відкинувши всі свої думки про невдале кохання з Деймоном. Якщо постійно про це думати, то нові відносини ніколи не принесуть щастя. Його губи були ніжними, а дотики приємними. Я відповіла на поцілунок й міцніше притиснулася до чоловіка.