Розділ 9

     Після моїх слів, до нас вийшов наймиліший та водночас найгрізніший  представник свого роду. За своїм зовнішнім виглядом, тварина була схожою на рись, але однотонне забарвлення одразу змушувало відмовитися від своєї думки.

     На його вушках, значно темніших, ніж усе хутро, були пучки волосся, що, власне, наводили мене на попередню думку. Ступав звір дуже м’яко, незважаючий на сипучий грунт під ногами. За своїми габаритами, він був, як велика собака. Але водночас мав досить мускулисту фігуру.

-     Мене звати Фелінай. Я каракал. Якщо тобі аж так цікаво, то так, я з роду котячих, за «Земною класифікацією». І ні, твоя нянечка мене не чує. Як ти, мабуть, і сама розумієш, тварини не можуть спілкуватися ні з якими іншими істотами. Це лише звичайні небилиці. Але я володію значним потоком магії та можу не тільки говорити з тобою подумки, а й перекладати, що кажу на тобі зрозумілу мову. Хоча й твої сили також дуже могутні та справляються з цим самотужки. І поки ти не спитала, як по-твоєму, ти розуміла валькірій, магів, русалок та вампірів раніше. Так, саме завдяки цьому,- тихий заспокійливий голос пролунав у мене в голові.

     Фелінай розповідав ще багато чого, поволі наближаючись до нас. Я лише усміхалася, радіючи зустрічі з каракалом, який спілкувався з моїми родичами та міг розповісти про них ще багато цікавого. А от Есмеральда насторожилася та стала у бойову позицію.

-     Невже вона мене боїться?- говорив уже більше насмушкувато Фелінай.- Передай, що все добре.

-     Але чому ти сам цього не зможеш зробити?

-     Я можу спілкуватися таким чином лише з представниками королівської родини Телерії та іншими каркалами. Якийсь унікум наклав на наш рід закляття, яке і обмежило певним чином наші можливості. Адже дуже давно багатьом не подобалося те, що ми можемо передавати найпотаємніші секрети господарів іншим. Так уже вийшло, що ми не здатні контролювати мозок ельфів, з якими спілкуємося, тому чуємо абсолютно всі думки. А якомусь це не сподобалося. І, до речі, ніякий я не милий. Але за грізного спасибі. Я такий,- промовив він і гордо підійшов до мене та став поруч. Здавалося, наче він вбереже мене від усіх можливих бід.

-     Так і буде. Ми створені саме для цього,- промовив Фелінай, прочитавши мої думки.- І заспокой уже няню, а то ще постраждає ненароком.

-     Добре,- зітхнула я і промовила вже вголос. Нянечко, все добре. Він мені не зашкодить. Це ж каракал Фелінай – охоронець нашого роду.

-     Чудова новина,- розслабилася фея.- Я вже боялася, що він вирішить спочатку випробувати тебе, як і попередніх претендентів на престол. Фелінай дуже могутній. Тобі пощастило.

-     До речі, попроси його показати де знаходиться ваш артефакт. Ти ж так і не зв’язалася з Кортні та Елі,- додала Есмеральда, коли ми почали відходити від святилища. Туди не можна було проходити нікому, окрім охоронців.

-     Я намагався про це взагалі не згадувати, щоб вас не засмутити, але каменя немає. Він зник,- тужливий голос пролунав у мене в голові.

-     Як це зник?- моєму здивуванню не було меж.- Він же прикріплений до хоронця чи якось так.

-     Це моя провина. Я намагався захистити попереднього мешканця і він просто..