Моє ім'я Весна

Глава 17

Вчора я довго просиділа у ванній аби Дмитро заснув. Вранці встала першою і втікла на перший поверх, в будинку було тихо, всі спали. Проходивши повз кімнату Матвія з Анею, я навіщось зупинилася. Сама не розумію, що я хотіла почути. Якийсь особливий вид мазохізму, у нас обох.
 

Кавоварка швидко справилась зі своїм завданням. В холодильнику знайшла нарізку ковбаси та сиру, зробивши собі бутерброди, сіла снідати. Зайшла в електронку, я перед поїздкою написала Джей, а відповідь так і не прочитала. Вона, мабуть, переживає, адже знає мою ситуацію. Я не очікувала побачити те, що прочитала:
 

«Люба Спрінг!

Я не знаю, що порадити тобі в твоїй ситуації, але знай що в тебе є підтримка навіть за океаном. Ти сильна дівчина і маєш право на щастя. Тому зараз пишу інформацію, яка дає тобі шанс на квиток у нове життя. Я дізналася про всі відомі мені способи вступу в університети США. Це не так вже й важко, але фортуна має бути на твоєму боці. Зареєструй свою заявку через веб-сайт American Councils. Якщо тобі все ж повезе, твої витрати абсолютно повністю покриє EducationUSA. Ти можеш поступати навіть у Стенфорд, але маєш доказати, що гідна цього.

Ти стала для мене близькою людиною і я сподіваюсь, що доля дасть тобі цей шанс.

З любов'ю Джей!»

 

Моє серце, здається не билось весь той час поки я читала цей лист. От мій шанс на нове життя, я розумію, що він крихітний та не скористатись ним, як на мене, повна дурість. Одразу полізла переглядати цю інформацію, мені дещо складно орієнтуватись на тому сайті, що вказала Дженіфер, тому я спочатку прогляну які програми пропонує університет Нового Орлеану, куди вступає моя подруга. Мене зацікавило кілька напрямів, від яких я буду відштовхуватись аби знайти подібний у інших навчальних закладах країни, всі вони пов'язані з інженерією. Було б дивно аби я подавала заявку на різні напрямки.
 

–Доброго ранку! Чим так захоплена?– я почула голос Зоряни в себе за спиною.

–Пошуком університету в США.

–Невже ти хочеш полетіти за океан?

–Дуже.– якщо чесно, я не розглядала серйозно такий перебіг подій, але тепер, коли з'явився шанс, я мрію про цей переїзд.– Подруга американка порадила сайт, через який я подам заявку і якщо мені повезе, вони оплатять усі розходи, навіть літак.

–Ві, літак це найдешевше з усього. Дай погляну, що там.

Вона кілька хвилин дивилася в телефон і її обличчя від хмурого-серйозного плавно перетворювалося в задоволене.


–Кицю, так це ж джек-пот! Я навчаюсь по подібній програмі, проте гуртожиток та все інше оплачують батьки, ця ж програма забезпечує тобі навіть мінімальне життя в тій країні.– вона кілька секунд щось обмірковувала, а тоді додала.– Ти маєш подати заявку в мій універ!

–Я про це якось і не подумала.– а й справді, чого ця думка не прийшла мені в голову?

–Так, я зараз допоможу подати заявку. Ти обрала профіль?

–Я б хотіла пов'язати своє життя з інженерією, як батьки.– до цього ранку, я навіть не підозрювала про свої бажання.

–Оу, в Бей Атлантік немає такої програми...Але є в університеті імені Джорджа Вашингтона. Та це один з найдорожчих закладів країни.

–На сайті вказано, що я можу взяти участь у конкурсі до будь-якого ВНЗ.

–Це правда, ти хочеш спробувати?

–Так! Я маю використати можливість і втекти з цього пекла, яке сама собі влаштувала.

 

Ми відібрали два університетів Делавері, один у Веллінгтоні та один у Ричмонді. Всі вони в менш ніж двох годинах від столиці, де навчається Зоряна. Університет Нового Орлеану, я відкидати не стала та вирішила не наголошувати про це подрузі. Мені потрібно написати есе в кожен з цих навчальних закладів і зібрати купу документів, але я встигаю втрапити в останній потяг, якщо зроблю це все швидко. Тоді я поступлю вже в цьому році.

 

Потихеньку будинок заповнювався голосами, всі нарешті прокинулись і ми рушили снідати у знайоме вже місце — «Альбатрос». Дмитро напружувався кожен раз, коли Матвій дивився на мене, а він робив це майже весь час. Про мій вступ, я попросила нікому не казати. По-перше, я ще нічого для того не зробила. По-друге, я хочу сказати Дмитру та Ані особисто, говорити сіроокому не бачу сенсу. Хто ми взагалі один одному?

 

Сьогодні від'їзд додому і вже завтра я заступаю на зміну, хоча це фактично ще мій вихідний та Юра сьогодні ввечері вже їде на відпочинок. Мені доведеться працювати сім днів, без вихідних. Така ціна мого відпочинку.

 

Щоб не витрачати час дарма, я одягла купальник і пішла одразу на пляж, нікого не чекаючи. Скоро, до мене приєдналися Зоряна з Тарасом, а тоді Аня з Вірою та Миколою. Судячи з усього, вони потоваришували за один день. Хоча Аня завжди швидко знаходить спільну мову зі всіма.
 

–Ти мене уникаєш?– спитала подруга, коли я заходила в море.

–З чого ти це взяла?– хоча певною мірою це правда, мені соромно перед нею.

–Ти уникаєш мене другий день.

–Я не уникаю, просто не очікувала тебе тут побачити. Поїздка на озеро була запланована давно...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше