Глава 29

     В наступні кілька днів був вир подій. Влаштування в гуртожиток, ознайомлення з університетом. Він ділиться на різні корпуси, так звані школи. В кожної такої школи, є власні гуртожитки, також дослідні центри. Мій корпус знаходиться поруч з основним, а також з бібліотекою. Хоча що там, на моєму кварталі є все необхідне, включно закладами харчування та продовольчим магазином.

  Гуртожиток радше схожий на квартири, які поєднані між собою. Три кімнати ділять одну ванну та невеличку кухоньку з вітальнею. Дівчата кажуть, що це саме наш гуртожиток такий, є більш подібні на ті, що ми бачимо в кіно. Коридор з багатьма кімнатками, де в кожній живе певна кількість осіб. Мене поселили до третьокурсниці Габріель, вона вивчає біомедичну інженерію. Це дійсно цікаво, адже такі люди створюють апарати, що рятують життя.

   Я розібрала свої речі в перший же день, бо половина з них лежала у валізі Зоряни, тому знайти необідні речі, виявилось зовсім просто. Вдягнула темні джинси, з білою майкою та кардиганом. На ногах улюблені кросівки, які нагадують Матвія. На жаль, я досі не викинула його ні з голови, ні з серця. Сподіваюсь з початком навчанням, науки витіснять його хоча б з першого.

       Ярмарок розташовувалась в одному з чисельних парків університету. Коли летіла сюди, я чомусь уявляла бетонні джунглі, а виявилось, що зелені більше ніж у нашій столиці. Що не квартал, то парк чи сквер. Так от, прийшовши сюди, я нарешті зрозуміла Габріель. Це така собі виставка різних наукових та спортивних секцій ВНЗ. Всі вони безкоштовні, мають лише благодійні внески.

     Я записалася в декілька таких, виходячи з графіку мого навчання. Відтепер я відвідуватиму плавання та театральний кружок. Як на мене — здорово!

   Звичайно, яка ж ярмарок без їжі та яка Америка без фастфуду? Ми пішли до фургончика з хот-догами, вони відрізняються від наших. Їх роблять з абсолютно різною начинкою, звичайно, незмінним є булочка та власне, сосиска. Габріель розповіла, що ця страва відрізняється в залежності від штату, так в деяких можна зустріти абсолютно дивне, як на мене, поєднання з персиком або попкорном. Мій же мав бекон та багато гірчиці з кетчупом.

  Коли ми перекусили, вирішили відправитись додому. Завтра починаються лекції. Та на моєму шляху виринула знайома фігура.

–Привіт!– Деніс явно радів нашій зустрічі.– Як в тебе справи?

–Привіт, начебто непогано.– особливо тепер, коли я впевнилася, що він не вигадка моєї бурхливої уяви.

–Не хочеш випити кави, розповісти мені як влаштувалася? 
 
–Оу, я тут ніби як із сусідкою.

–Капітулюю.– він підняв руки догори, зігнувши їх у ліктях.– Можливо завтра?

–В мене є вікно о дванадцятій, ти як?

–На цей час, вже звільнюсь. Дай свій телефон, я запишу номер.
 

    Я дістала з рюкзака телефон, куди хлопець швидко набрав цифри свого мобільного і кинув виклик. 
 

–Напишеш смс, коли звільнишся.

      Звичайно ж, Габріель розпитала мене, що це за хлопець і звідки ми знайомі. Вона старається бути моєю подругою, а я її, вислуховуючи нерозділене кохання до однокурсника. Він сприймає її за друга, хоча вона розповідала про свої почуття ще на першому курсі. Тоді він мав дівчину, стосунки ще зі школи. Тепер він ніби як розійшовся з нею та веде досить розгульний спосіб життя. А вона більше не заїкається про свої почуття, каже що він знає, отже тепер його крок.

    Більшість моїх пар, проходить в одній будівлі, школі інженерії та елементарних наук. Але є й такі, що відбуватимуться в інших корпусах, це суміжні пари, які я обрала окрім профільних. Цим мені подобається американська система освіти, ти можеш вивчати свій предмет і поєднувати з тим, що тебе цікавить. Та хоч з мистецтвом. Звичайно, тобі підкажуть які предмети краще обрати до твоєї спеціалізації, але остаточний вибір за тобою.

     Перші лекції одразу почались із суті, ніякої води, лише наука. Мені трохи важко сприймати їхню мову, багато спрощених слів, до того ж технічні терміни. Варто більше спілкуватися з місцевими та приступити до книжок, які мені придбали коштом програми.

  Коли прийшов час, я відправила смс Денісу. Виявляється він чекав мене на вулиці.

–Привіт, як перший день.– хлопець був одягнутий в блакитну сорочку та сині костюмні штани.

–Складно. Мені не зовсім зрозуміла місцева англійська.– з ним, я теж розмовляла цією мовою, потрібно вдосконалюватись.

     Ми рушили в кав'ярню на розі. Це затишне кафе, в якому хороша знижка для студентів і хороший вибір. Я взяла салат зі свіжої зелені, булочку з корицею та каву.

–Ну що, розповідай.– хлопець сидів навпроти та посміхався.

      Я вкотре переконалася, що єдине чим вони схожі з Матвієм, це колір райдужки. Але чому я так зациклилась на ньому? Якщо мій пунктик щодо очей, то чому я не можу забути саме його. І губи сняться мені щоночі, як він цілує мене в шию, спускається нижче. Як дихає у вухо та шепоче ласкаві слова.

–Агов, ти ще тут?– здається я довго мовчу.– Якщо не хочеш говорити, не треба.

–Та ні, я просто задумалась. Не бачила тебе в літаку сюди та в аеропорту, подумала вже, що моя уява вигадала тебе. Адже подруга тебе не помітила. 
 
–Здається вона б і слона на борту не помітила.– він засміявся.– Я мав справи в Франкфурті, тому лишився на добу.