Моє ім'я Весна

Глава 38

     Будильник розбудив мене о сьомій. Мабуть, через вчорашній стрес я міцно спала, бо почула його не одразу. Звісивши ноги на підлогу, я потягнулася, намагаючись дати тілу сигнал, що час рухатись.

  Лише коли пройшла до ванної, зрозуміла, що квартира знову пуста. Ночував Деніс чи ні, мені відверто байдуже. Він прилетів із робочим дипломатом, отже я була лише бонусом, до якоїсь важливої справи. Ось так би було все життя, якби я погодилася стати його дружиною.

    Насправді він хороший хлопець, турботливий. Але в його житті завжди основним буде кар'єра, а ще тотальний контроль. І я вірю, що колись він знайде свою «Місіс Мейзел», що народить йому трійко дітей. Вони придбають будинок, десь в Клівленд-Парку із зеленим газончиком. Але це все буде його історія, сподіваюсь зі щасливим фіналом.

    Дмитро одружився два роки тому і вже має милих двійнят. Ми не підтримували зв‘язок, про це мені розповіла Зоряна. Каже, що вони обидва закохані по вуха. Можливо це моя доля, бути як тому герою з фільму «Хай щастить, Чаку!», але ж і він знайшов своє кохання.

  Роздуми зайняли в мене весь час зборів, не помітила, я мушу вже виходити. Сьогодні, я ще не працюю тому одягла гірчичну сукню із закритими плечима і не високі підбори.

 Всю дорогу мене гризло дивне передчуття. Можливо, я щось не так зрозуміла? А може просто хвилююсь. Та коли я увійшла до офісу, мене буквально почало колотити від хвилювання.

 

 

–З Вами все гаразд?– спитала Галина Кирилівна. 
 
–Так, тіло пристосовується до прохолодних умов після спеки. 
 
–В цьому році справді дуже гаряче.– продовжила бесіду начальниця.– А ось і наш юрист.


 

 Я обернулася в кріслі та ледь не втратила свідомість. Насправді варто довіряти власній інтуїції. Аби вона ще говорити могла, то сповістила, що ця колотнеча спричинена черговою появлю в моєму житті сіроокого.


 

–Матвію Сергійовичу, познайомтесь, будь ласка, Весна Аркадіївна.


 

      З виразу його обличчя не можна було прочитати чи радий він зустрічі, говорити, що ми знайомі не став. Потис руку і одразу ж перейшов до справи. Контракт в цій компанії серйозний, адже вони співпрацюють з клініками усього світу. Тому я маю ознайомитись та підписати, якщо згодна з усіма пунктами, тоді підписати.

   Я читала, але слова вперто пливли перед очима, через що я мала перечитувати знову. Підписувати навмання не хотілось, невідомо які підводні камені в такій кількості пунктів.

 Роздався дзвінок, на який відповіла Галина Кирилівна. Кілька хвилин про щось сперечалася, а тоді вибачилась і залишила нас на одинці. Раптово стало так душно, хоча в кабінеті працював кондиціонер. Я відчувала погляд Матвія на собі, від чого ставало дедалі гірше.

 

–І як справи?– він першим порушив тишу. 
 
–Чудово. Давно не їла подвійної порції налисників.– виплюнула, не відриваючи погляду від контракту. Мій голос передає абсолютну байдужість, в той час, коли в душі відбувався справжній хаос. 
 
–Впізнаю справжню тебе, а то вже злякався, де поділась та грубіянка... 
 
–Це тому ти втік?– я подивилася прямо у вічі.– Бо, на відмінну від тебе, я подорослішала? 
 
–Подорослішала? Не сміши.– він дивився зневажливо, від чого клубок сліз та образи тис у грудях.– Вже вирішила проблеми з хлопцем? 
 
–З ким?– раптом я згадую смс Деніса. І я засміялася чим спантеличила сіроокого. 
 
–Залишиш контракт тут.


 

  Він вийшов з офісу, буквально розминувшись з начальницею відділу кадрів, яка не могла збагнути, що тут відбулося. Коли хлопець пішов, я нарешті змогла дочитати контракт та поставити свій підпис. Мене все влаштовувало, тим паче, що він всього на три місяці. Такий випробовувальний термін із зарплатнею в сімдесят відсотків від майбутньої ставки.

      Нова робота, привід придбати офісних речей, яких в мене не так багато. Саме тому я направилась до величезного ТРЦ, що розташовувався в декількох кварталах звідси. По дорозі подзвонила Зоряні та запропонувала пообідати разом та подруга оголосила, що шопінг без неї це злочин і за годину ми вже обходили магазини одягу, сміючись з різних дрібниць.

    Втомлена, але щаслива, я повертаюсь додому де на лавці мене чекає сюрприз у вигляді сіроокого. Такий гарний в темній футболці та шортах, навіює спогадами, як добре було раніше. Але тепер інший час і я швидко беру себе в руки.


 

–Чому ти розсміялася на моє запитання.– його руки були в передніх кишенях джинсових шортів, очі бігали по моєму обличчю, шукаючи пояснення.


 

    Я поглянула на бабусю, яка вже розвісила вуха з вікна першого поверху, хлопець простежив за тим куди я дивлюсь і сам запропонував піднятись на гору. Здається ми зіпсували хорошу виставу для сусідів.

  Ліфт знову не працював і ми в повній тиші підіймались на гору, окрім запитання з самого початку чи потрібна мені допомога з пакунками. 


 

–Те смс від колишнього, з яким ми розійшлись ще до мого повернення додому.– я пройшла до кухні, хлопець рушив за мною.– А розсміялася через твій інфантильний вчинок. 
 
 –Зовсім він не інфантильний, враховуючи минулий досвід з тобою.– Матвій склав руки на грудях, від чого утворився рельєф і обперся об стіну. 
 
-Який минулий досвід? 
 
–Ти втікла до свого хлопця з мого ліжка. 
 
–Я пішла, бо мала подумати про все. Поговорити спершу з Анею.– згадуючи подругу, мені стало зовсім кепсько, я жодного разу не зателефонувала за ці дні.– Ще й зарахування мене до університету на іншому кінці світу. 
 
–Я був під твоїм будинком, коли ти обіймалася з тим...– сіроокий удав, ніби не пам'ятає його ім'я.– А мені сказала, що ви не спілкуєтесь. 
 
–Правильно, ми й не спілкувались до того моменту. Але він вирішив мене привітати та все ж таки поговорити. Я обійняла його, бо ми прощалися, як друзі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше