-22-

Вранці я прокинулась від майже невагомого поцілунку в носа.

- Привіт, - прошепотів Деміан, розглядаючи мене. - Потрібно вставати. Нас не будили через моє поранення, але, якщо ми плануємо хоча б щось сьогодні встигнути зробити, то мусимо вже прокидатися.

- Привіт, - я примружила очі і потягнулася, ледь прогинаючись.

- Алекс, ти навмисне провокуєш мене?, - розсміявся чоловік, притягуючи мене до себе, обійнявши при цьому за талію.

- Що? Ммм, - я здивовано поглянула на Грея і отримала у відповідь глибокий поцілунок, який затягував свідомість у вир насолоди.

- Ех, як же ж я хочу так прокидатися поруч з тобою в нормальних умовах, коли все закінчиться, - зітхнув чоловік, випускаючи мене з обіймів. - Але для цього потрібно спробувати знайти сьогодні відповіді на наші запитання.

- Я також хочу, щоб все нарешті нормалізувалось, - прошепотіла я, торкаючись обличчя Деміана своїми пальцями, і підвелася з ліжка. - Як твоя рана?

- Погано, - скривився чоловік і, після театральної паузи, розсміявся. - А от я - чудово. Майже нічого не болить, відчуваю лише невеличкий дискомфорт у місці поранення. Сподіваюсь, що під час руху гірше не буде.

- Давай подивимось чи все гаразд?, - я штовхнула брюнета назад на ліжко і почала розглядати його рану.

В двері постукали і, після дозволу, до каюти зайшов старий лікар.

- Доброго ранку, - чоловік посміхаючись підійшов до нас. - Бачу, що ви вже почали огляд без мене? І як в нашого кепа справи?

- Самопочуття нормальне, запалення немає, - відрапортувала я і поглянула на Грея, який кивнув, підтверджуючи мої слова.

- Що ж, чудово, - лікар також оглянув рану і явно залишився задоволений побаченим. - Ви не планували присвятити своє життя медицині? Я багато всього за своє життя всиг побачити і з впевненістю можу сказати, що у Вас є знання та хист до цього. Ви десь навчалися?

- Емм, ні, - я розгублено хитнула головою, не знаючи, що відповісти на такі слова. - Просто проходила загальний курс... вдома. Так, батьки нас з сестрами готували. Просто час такий...

- Так, війна, хвороби, рани, - кивнув з розумінням корабельний лікар. - Що ж, повага вашим батькам, що так відповідально до виховання дітей поставилися. Нам це допомогло і я тепер знаю, що наш капітан буде під пильним наглядом.

Деміан подякував чоловіку за допомогу та лікування, посміюючись з того, що я зашарілася і розгублено дивилася на них, так і не підібравши слів, щоб відповісти лікарю.

- Йди перевдягнись, підемо поснідаємо, розберусь з підготовкою до відплиття і зможемо вирушати до Бетті, - сказав мені Деміан, знімаючи сорочку.

- Угу, - кивнула я, так і не зрушивши з місця, зачаровано спостерігаючи за тренованим струнким тілом чоловіка.

- А-але-екс... Алекс ти вирішила залишитися?, - брюнет підійшов до мене, зазираючи в очі.

- Так... ні, - я знову кивнула і одразу ж похитала головою.

Чоловік вже відкрито розсміявся і, поцілувавши мене, розвернув до дверей.

- Перевдягайся і вперед, часу дійсно обмаль, - голос Грея став серйознішим і до мене нарешті дійшло, що планів на сьогодні дійсно дуже багато і всі ніжності краще залишити на потім.

В сусідній каюті нікого не було. На одному з ліжок лежала ціла кипа спідниць, кофтин та інших дрібничок, які певно розкидав тут Богдан, збираючись вранці. На іншому ж самотньо примостилася моя торбина з речами.

Я швидко перевдягнулася і покинула каюту, поспішаючи на палубу до свого капітана та бабусі.

Дмитро стояв біля перил і з усмішкою спостерігав за групою матросів, які щось активно обговорювали.

- Що там відбувається?, - я підійшла до чоловіка і обперлася поруч з ним на перила.

- А ти придивись, - хмикнув чоловік і його посмішка стала ще ширшою.

Я почала розглядати чоловіків і нарешті помітила те, що їх так зацікавило.

Бодя стояв посеред натовпу з двома короткими палицями в руках і показував морякам якийсь комплекс тренувань.

- Ох, щоб тебе, - не витримала я, приклавши долоню до рота. - Хоч би чоловічий одяг знайшов, а то у людей світ з ніг на голову певно перевернувся, коли вони побачили таку екзотику - бабцю-спортсменку.

- Ну, враховуючи те, що я чую вигуки захоплення і обговорення, замість сміху, то вони досить швидко адаптувалися до побаченого, - знизив плечами брюнет і пішов до своїх людей. - Боцман, збирай всіх, нам потрібно поговорити, - коротко віддав наказ капітан.

Високий масивний чоловік з густою бородою кивнув і побіг до невеликого дзвіночка, який висів біля капітанського містка.

Після того, як в повітрі пролунав передзвін, всі почали шикуватися, очікуючи на виступ свого кепа.

- У вас неймовірна бабуся, - сказав мені молодий хлопчина, коли я підійшла ближче. - Ми навіть не підозрювали, що на обмеженій площі можна так займатися і розвивати м'язи. Вона Вас також навчала?

- Оу, ну, ми ранкову розминку завжди робимо, - я знизила плечами.

- Що? А, розминка це ж перед тренуванням, - закивав юнак. - Пощастило Вам, таке виховання з дитинства кожному з наших хотілося б отримати.

Я похитала головою, спостерігаючи за Бодею, який з ширкою усмішкою на обличчі йшов до мене.

- От ти даєш, - фиркнула я, коли чоловік обперся біля мене на перила.

- Займаюсь просвітницькою діяльністю, - підняв палець вгору блондин. - А ти чим займалась вночі? Я тебе так і не дочекався.

- Спала, - коротко відповіла я, посміхаючись.

- Емм... з ким? Сподіваюсь, що хоч з Деміаном?, - з лукавими іскорками в погляді, саркастично поцікавився чоловік.

- Так, з ним, - я кивнула і, витримавши паузу, додала. - І ми дійсно просто спали. Його ввечері прооперували, зашили рану, я залишилась, щоб бути поруч, якщо йому стане гірше.

- Що, сильно підрізали?, - голос Богдана став серйозним і він знайшов поглядом Грея, який вже почав говорити зі своєю командою, розповідаючи про необхідність швидкого відплиття та дякуючи за вчорашню допомогу та гідну поведінку своїх матросів.