-24-

- Короткий стріт... наступний гравець... ятзи! Вітаю, Ви перемогли!, - поважний чоловік, який певно був братом голови родини Соул, вправно перемішував кубики в закритій металевій склянці і, передавши її наступному гравцю, викладав перед ним комбінацію карток-знаків, що відповідала отриманим балам.

Я стояла поруч з Деміаном та ще двома чоловіками, які очікували на свою чергу, спостерігаючи за грою.

Виявилось, що правила в цього ятзи досить прості та зрозумілі для мене: четверо гравців кидали п’ять кубиків, збираючи різноманітні комбінації. Виділялись лінії з максимальної кількості однакових знаків, починаючи з одиничок і завершуючи шістками. Крім цього гравці могли зібрати набір з трьох однакових чисел з двома довільними, з чотирьох ідентичних значень та з одним кубиком з будь-якою позначкою, і з трьох однакових та двох ідентичних чисел, які я просто називала про себе три плюс два… як насправді називали ці комбінації я не запам’ятала, але відмітила поняття довгого та короткого стріту, який складався з п’яти та чотирьох послідовних значень чисел відповідно, а також головну лінію, яка носила назву самої гри, - ятзи, в цьому випадку гравцям необхідно отримати одразу п’ять однакових чисел, тобто значення мають співпадати на всіх кубиках, які вони кидають.

Кімната, в яку нас привели, була досить просторою і дорого обставленою. Біля стіни примостилося декілька диванчиків та стіл з легкими закусками та різноманітними напоями. Зі стелі звисала старовинна люстра, в якій горіли справжні свічки. По приміщенню там і тут зустрічалися металеві високі канделябри, в яких також розмістили живий вогонь у вигляді свічок. Все це створювало атмосферу загадковості та містичності. Мені здавалося, що з темних кутів на нас дивляться монстри та примари, які лише чекають слушної хвилини, щоб холодним подихом смерті загасити вогонь та напасти в цілковитій темряві на людей, що, нічого не підозрюючи, сидять зараз в цій кімнаті.

Чоловік, що був в компанії супроводу Негош, весело про щось перемовлявся з сусідом, яким виявився пан Грім, при цьому він продовжував смакувати алкогольним напоєм навіть під час гри.

Раптом, коли незнайомець встав на хвилину, щоб наповнити свій келих, я помітила, що біля нього літає окремий зелений вогник, який я раніше відносила до світляків, що кружляють навколо прапрадідуся. Іскорка танцювала в районі серця чоловіка і мені здалося, що вона показує не на нього, а на щось, що знаходиться в його нагрудній кишені.

- Я нащадок великого роду Родоничів, - пафосно заявив чоловік своєму співрозмовнику, певно вирішивши приділити час розмові, коли побачив, що вдача знову відвернулася від нього і партія закінчиться програшом. - Негош були нашими родичами, ми довіряли їм і допомагали під час правління, але нас зрадили! Мої предки хотіли кращого майбутнього для Зети, у нас була можливість домовитися з Австрією, але ці зашорені аристократи оголосили це спробою перевороту... скільки моїх рідних було вислано за межі країни і навіть страчено, ти собі не уявляєш. Та я й сам народився не на рідній землі... але тепер все змінилося, ми приєдналися до королівства, Негош втекли до Франції... а нещодавно, справедливість нарешті було відновлено, я чув, що колишній король Нікола помер!

- Ви ненавидите всіх з роду Негош, - тихо сказав Грім.

- Так, і не заспокоюсь, поки не знищу їх, - гордо додав чоловік.

- А молодше покоління? Вони ж, так як Ви, народилися за межами країни і, якщо я все вірно пам'ятаю, активно займаються благодійністю і навіть допомагають у військових шпиталях, - додав Олександр Грім. - Дівчата точно не приймали участь в політичних інтригах.

- Ой, я тебе прошу, не будь таким довірливим, то все їх хитрі задуми та гра на публіку, - махнув рукою Родонич і тихо додав, нахиляючись до свого співрозмовника, певно сподіваючись, що його ніхто не почує. - Дехто з родини королів-зрадників тут і я впевнений, що цей приїзд не благочинна місія. Вони хочуть знову захопити владу! Але я цього не дозволю... ця ді… вона… вона вже в моїх руках і я скоро дізнаюсь про їх підлі плани!

Навколо запанувала тиша, всі добре знали про останні події в країні і напружено розмірковували про почуті слова.

Першим прийшов до тями брат голови родини Соул і звернув на себе увагу покашлюванням, одразу ж тишу розірвав звук кубиків, які впали на стіл.

- Довгий стріт... ви перемогли! Наступна партія, - сказав чоловік, знову активно привертаючи увагу своїх відвідувачів до гри, так як помітив, що дехто ще уважно розглядає стіни та вогонь в канделябрах, поринувши в спогади про історію своєї країни.

Родонич, який вже три партії підряд програвав, витягнув щось з кишені, біля якої я бачила зелений вогник, і кинув це на стіл.

- Я так все програю, а давайте зараз зіграємо на ось цю прикрасу?!, - махнувши рукою в бік золотого ланцюжка з кулоном, сказав бандит, який тримав мою прапрабабусю в полоні.

- Ну, якщо ваші суперники не проти, - хмикнув розпорядник гри.

Всі почали перемовлятися між собою, знову задумливо поглядаючи на стіл.

Грім і ще один чоловік звільнили свої місця і замість них сів один з чоловіків, які стояли поруч з нами. Пан Олександр підійшов до нас, а інший учасник пішов до столика, що примостився біля стіни, щоб наповнити свою склянку.

Я подалася вперед і завмерла, здивовано розглядаючи кулон у вигляді сфери, до якої, розвернуті спинами, тулилися два молодих місяці.

- Цей знак..., - прошепотіла я, ледь торкаючись пальцями руки Дмитра.

Чоловік одразу ж звернув увагу на те, що я розглядала і певно побачив самотній вогник, що танцював біля кулону, він кивнув та сів за стіл. Брюнет розумів, що має шанс виграти цю прикрасу з таємничим символом і вирішив ризикнути.

Гра почалася.

Кубики падали на пласку поверхню, учасники отримували свої комбінації карт і через деякий час знову запанувала тиша, оскільки Родонич та капітан, які набрали однакову високу кількість балів, мусили зробити ще по одному, останньому ходу.