-26-

Корабель тихо похитувався, рухаючись вперед по величному та таємничому морю.

Я розплющила очі і одразу ж побачила перед собою сіро-блакитну безодню. Картини вчорашніх пригод намагалися пробитися до моєї свідомості і я навіть сприймала деякі з них, але зараз мою сутність хвилював лише чоловік, який лежав біля мене. Вчора я заснула в каюті капітана одна, поки Грей виводив зі своєю командою корабель у відкрите море, тому приємно було побачити його зараз поруч.

- Привіт, - тихо сказав Деміан, торкаючись до мого обличчя.

Я потягнулася до нього і знову, як вчора, розчинилася в ніжному поцілунку, який з кожною секундою ставав більш пристрасним та гарячим.

- Привіт, - видихнула я, відстороняючись від брюнета. - У нас все гаразд?

- Так, корабель став на курс, погоні немає, погода чудова і ти поруч зі мною, - хмикнув чоловік, повільно переміщаючи руку з мого обличчя, вздовж шиї, вниз.

- Ти ж казав, що нічого не буде, - лукаво посміхаючись, я потяглася за новою порцією ніжностей.

- Не буде, бо наші персонажі мають самостійно вирішити як їм жити далі, - кивнув Грей, спостерігаючи за тим, як я почала ластитися до нього. - Але я вже точно переконаний, що капітану подобається Марі і він її нікому не віддасть.

- Он як? Хм, цікаво, - вигнувши брову, сказала я.

- Так, - чоловік обережно притягнув мене до себе і торкнувся до мого підборіддя губами, прокладаючи доріжку з поцілунків вздовж шиї вниз. - А що Марі?

Я прислухалася до своїх відчуттів і думок, намагаючись виділити те, що належало моєму персонажу, хоча це вдавалось проблематично, через емоції, які викликали дії Деміана.

- Вона теж... ох... ммм... теж дуже зацікавлена, - видихнула я і поклала руку Грею на груди. - Якщо ти продовжиш... омм... дідько, я не дозволю тобі зупинитись.

- Ех, навіть маленьких радостей позбавляють, - Дмитро хрипло розсміявся і відсторонився від мене.

- Просто я себе знаю, - знітилася я, розправляючи сорочку.

- Пішли тоді поснідаємо і подивимось як там наші гості?, - запропонував капітан, спостерігаючи за моїми діями. - Можеш перевдягнутись, я забрав твої речі сюди.

- Гаразд, дякую, - я поцілувала Грея і підвелася з ліжка, одразу ж помічаючи свою торбинку на стільці.

Я обрала досить світлу легку сукню і стягнула з себе сорочку, збираючись перевдягатись.

Позаду почулося важке зітхання і я повернулася до капітана, притискаючи сорочку до себе.

- Вибач, я на палубі зачекаю, - чоловік розглядав мене дуже уважно, жодного разу не змигнувши.

- Оу, ну гаразд, - я кивнула, спостерігаючи за тим як він, з грацією хижака підіймається з ліжка і направляється до мене.

- Зачекаю, - знову прошепотів брюнет, обережно поцілувавши моє плече, і, поглянувши мені в очі, попрямував до дверей.

Я постояла декілька секунд, розглядаючи зачинені двері і, кинувши сорочку в торбину, подивилась у вікно, за яким сонячне світло ніжно цілувало хвилі.

- Як же ж я вже хочу додому, - я зітхнула і швидко почала вдягатися, щоб не проґавити нічого цікавого, що може статися на палубі. Не хотілось, щоб розмова з моїми родичами почалась без мене.

Коли я вийшла з каюти і глибоко вдихнула неймовірний аромат моря, в душі пухнастим кошеням примостилося відчуття легкої, якоїсь навіть дитячої, світлої радості. Я чомусь зрозуміла, що як би не складалися події далі, все буде гаразд. Ми врятували моїх рідних, втекли з міста, в якому на нас чатувала небезпека, і я поруч з дорогою мені людиною, що за короткий термін змогла заполонити моє серце.

- Доброго ранку, - я підійшла до прапрабабусі, яка стояла самотньо біля перил, розглядаючи безмежну красу моря.

Команда неквапливо рухалася, виконуючи на кораблі звичну для них роботу, Дмитро розмовляв з Олександром на капітанському містку, а Бетті з Богданом, як і помічниці пані Негош, ніде не було видно.

- Оу, доброго ранку, - Віра повернулася до мене, здивовано розглядаючи свою нову співрозмовницю. - Не думала, що на кораблі є жінки, окрім нас з компаньйонкою.

- Ми вже бачилися вчора, - лукаво посміхаючись, я підморгнула прапрабабусі.

- Ой, це ж Ви приходили з їжею в кімнату, а потім рятували нас, - приклавши долоню до рота, здогадалася жінка. - Але ж Ви були в чоловічому одязі, я подумала, що Ви хлопець...

- Ну, в такі трактири, як той, що ми вчора відвідували, жінкам краще добровільно не ходити, от наш кеп і перевдягнув мене, - знизивши плечами, відповіла я.

- Ви його дівчина, - впевнено сказала Негош, кивнувши.

- Ну... певно, що так, - розгублено погодилась я.

Декілька хвилин ми постояли мовчки, знову розглядаючи море.

- Олександр сказав, що капітан аристократ і не здасть нас, а допоможе доїхати до земель в центральній Європі. Він вірить йому, - тихо сказала жінка і, після секундної паузи, додала. - Мені доведеться померти, щоб Родоничі і всі інші перестали мене шукати.

- Що?!, - я здивовано подивилася на свою співрозмовницю.

- Ой... ні, ні, Ви не так зрозуміли, - прапрабабуся зашарілася, замахавши руками. - Я говорю про інсценування моєї загибелі і вісточку про це, яку ми відправимо знайомим. Так буде краще, хоч мені й боляче від того, що рідні будуть сумувати за мною.

- Ви відмовляєтеся від минулого заради майбутнього, - серйозно кивнула я. - Це вірне рішення.

- Мабуть, - погодилась зі мною жінка. - Тим паче, що у мене буде нова родина... Олександр зробив мені пропозицію.

- Ого... емм... вітаю! Несподівано, але дуже романтично, - я здивовано подивилася на Негош, яка щасливо усміхалася.

- Ви не подумайте нічого поганого, ми з Олександром давно знайомі і кохаємо один одного, просто його від'їзд на війну перервав наші побачення і ми лише переписувалися, а потім й це стало неможливим, тому що я загубила нитку його переміщень... а коли він повернувся, то вже не знайшов мене, оскільки ми з сестрою їздили допомагати в госпіталях. Вона повернулася додому в Францію, а я вирушила далі, так як завжди мріяла побачити рідну землю і не змогла знехтувати можливістю, яку подарувала мені доля, - Віра досить спокійно, з легкою ноткою смутку, розповідала про останні роки свого життя. - Я така щаслива, що ми зустрілися з Олександром. Він планував осісти на історичній батьківщині і повернутися, щоб знайти мене і забрати в новий дім, але все склалося інакше і тепер ми цей дім почнемо будувати разом.