Моє нанораймо

-29-

- Ви не передумали?, - я тримала Богдану за руку, прощаючись з нею.

- Ні, - дівчина хитнула головою і тепло усміхнулася, поглянувши на Бодю, який складав з Дмитром речі до багажника таксі. - Ми вчора багато всього встигли обговорити, поки чекали на вас. Я впевнена в своєму рішенні як ніколи.

- Що ж, бережіть себе, - я зітхнула і обійняла блондинку, яка так сильно змінилася за останню добу. - Зв'яжемось після завершення конкурсу, свої контакти я тобі записала, так що зателефонуй як влаштуєтесь.

Бетті кивнула і поспішила до авто. Дівчина виглядала трішечки знервованою, але щасливою. Сподіваюсь, що їх задум реалізується і вона зможе змінити своє життя.

Блондин потиснув Грею руку і, помахавши мені, сів біля водія на переднє сидіння.

Таксі рушило з місця, направляючись до воріт. Конкурсанти, які виходили з нами проводжати друзів, повернулися до маєтку, а ми з Деміаном так і стояли, спостерігаючи за автомобілем, який зараз повільно віддалявся.

Хоч Богдан з Бетті дуже відрізнялися від нас, але здавалося, що за декілька днів, які ми провели в минулому, вони стали нам ближчими і ми почали краще розуміти одне одного.

В пам'яті виникли картини подій вчорашнього вечора, які сталися після того, як ми з Дмитром покинули склеп.
 

Вітер відчайдушно кидав в обличчя холодні краплі дощу, намагаючись при цьому зірвати з нас одяг, який за декілька хвилин промокнув наскрізь.

- Давай швидше, можливо їм допомога потрібна, - я притискалася до брюнета, який прикривав нас своєю курткою, щоб захистити мене від негоди.

Коли ми добігли до альтанки, то побачили маленький острівець тепла серед нічного холоду та дощу.

Богдана сиділа прихиливши голову на плече блондина і тихо про щось перемовлялася з ним, наче не помічаючи все те, що відбувалось навколо.

- Оу, ви вже тут, - друзі радісно кинулись до нас, припиняючи розмову. - А ми думали, що вас не перенесло разом з нами і чекали коли ви в цій альтанці з'явитеся.

- Ми були в склепі. Примара нам пояснила все, - коротко сказав Грей. - Давайте в будинок швидко. Потрібно перевдягнутися, а то так і застудитися можна.

- Ок, тільки потім одразу зустрінемось, - кивнув здоровань. - Розкажете нам все.

Ми також кивнули у відповідь і дружньою ватагою поспішили до маєтку, безрезультатно прикриваючи голови від дощу, який вже лив наче з відра.

Здавалось, що природа згадала про те, що її творінням потрібне не лише сонячне світло, але й вода, і вирішила за одну ніч виконати норматив по опадах, яких не було вже декілька тижнів.

Перевдягаючись в своїй кімнаті, я все думала про слова прапрабабусі і ніяк не могла заспокоїтися.

Весь мій рід хотіли знищити, всі активно використовують магію, про яку я навіть не здогадувалась раніше, і виходить, що зараз нам з сім'єю загрожує небезпека. Це ж якщо у батька і в мене є захист крові від чарів, то тітка, яка нерідна нам, може потрапити під їх вплив?

Я звісно запам'ятала, що вона донька жінки, яка зі своєю матір'ю знищила мою бабусю, але ж тітка Агата народилася тут і, як і тато, нічого не знає про те, що вони нерідні. Я впевнена, що вона ніколи не нашкодила б нам. Скільки разів маленькою я залишалася з нею, ми разом відпочивали, навчалися, в перші роки мого життя вона замінила мені матір... ні, не думаю, що вона хоч щось знає про все це. Швидше за все на нас полює хтось з іншої гілки сім'ї Женев'єви, які так і продовжують ненавидіти родину Грім.

В двері постукали і я, швидко застібуючи сорочку, пішла відчиняти.

- Алекс, ви де зникли? Ми на вас майже дві години чекаємо. Іван вже відкоркував щось і самостійно почав дегустацію, я йому казала..., - схрестивши руки на грудях, Іванка стояла на порозі і насуплено почала виказувати мені своє незадоволення, але раптом різко замовчала, розглядаючи мене. - У тебе волосся мокре і ти явно не з ванної кімнати вийшла! Ви що по такій погоді гуляли?!

- Емм, привіт, я так рада тебе бачити, - я підійшла до подруги і обійняла її. - Ти не повіриш, що за ці дні з нами сталося.

- Хм, та ми наче всі ці дні разом були, - насупилася дівчина. - Я тебе ж бачила сьогодні, коли ви на нараду вчотирьох пішли після зустрічі родин в парку.

- Та ти що?!, - я здивовано відступила від рудої. - Серйозно?! Але там ж пройшло декілька днів...

- Алекс, ти мене лякаєш... де - там? В саду?, - вигнувши брову, запитала подруга.

- В минулому, - я хитнула головою, починаючи розуміти, що примара повернула нас в той самий вечір, з якого почалася наша пригода.

- Що?! В якому минулому?!, - Іванна підійшла ближче, приклавши руку до мого лоба. - Ти не захворіла?

- Іванко, давай потім поговоримо, - я з благанням в голосі подивилась на дівчину.

- Е, ні, я тепер вже не засну, якщо не дізнаюсь про все, - хитнула головою руда.

- Гаразд. Зараз я наших покличу і ми прийдемо до Івана в кімнату, - зітхнувши, я кивнула подрузі, погоджуючись з її ультиматумом.

- Наших? Хм... гаразд, чекаємо, - хмикнула дівчина і вийшла в коридор, ще раз уважно поглянувши на мене, перед тим як зачинила двері.

Через деякий час я вийшла зі своєї кімнати і попрямувала в інше крило, щоб попередити Бетті, що ми збираємось в не там, де запланували.

Я знайшла блондинку на півдорозі в коридорі. Вона стояла біля вікна, в одній з заглиблень-ніш, і розглядала краплі дощу, що збігали потічками по склу.

- Агов, все гаразд?, - я обережно доторкнулася до плеча дівчини і вона, сіпнувшись, повернулася до мене.

- Ти мене налякала, - Богдана слабко посміхнулася мені і знову поглянула на вікно. - Знаєш... ми з Бодею завтра поїдемо.

- Що? Але чому?, - я насупилася, не розуміючи сенсу в цих словах.

- Ця пригода була досить виснажливою. Я багато всього побачила і зрозуміла, - відповіла мені блондинка. - Ми не мусимо плисти за течією і можемо змінювати своє життя, навіть у найгірші моменти, коли здається, що вихід ніколи не знайти. Віра, Марі, Олександр... вони яскравий приклад реалізації цієї теорії.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше