-30-

Закусивши кінчик олівця, я перечитувала новий шматок сценарію, який ми сьогодні написали з друзями, завершивши узагальнення матеріалу, що нам передали інші учасники конкурсу.

Зустріч-нарада, яку ми організували для пояснення плану підготовки до спектаклю та розповіді про реальні події минулого, пройшла досить напружено. Хоч всі й погоджувались, що краще за все буде створити один твір, але завдання це ніяк не спростило.

Письменники досить специфічні особистості і для нас важливо, щоб наше творіння було таким, як ми собі його уявляємо. Писати навіть з одним співавтором справжнє випробування, а коли вас декілька десятків, то звичайне обговорювання перетворюється на поле бойових дій, де доводиться прориватися через кожен, здавалося б, несуттєвий шматок з втратами нервів, часу та настрою.

От, наприклад, невже так важливо, який стилет був у капітана під час бійки в порту чи який фасон сукні носила Мері? Чи йшов дощ під час втечі з трактиру і який перстень подарував аристократ своїй нареченій-принцесі? Для нас з Дмитром все це наче було непринциповим, тим паче, що ми знали точно, якими були ці предмети і обставини, але наші колеги, які підтримали незвичайну інтерпретацію подій повністю, зачепилися за всі ці деталі і створили за декілька годин обговорень такий хаос, що мені хотілося завити і втекти від них подалі.

Я зітхнула і відкинулася на спинку лавки в альтанці, примружуючи очі.

День сьогодні видався сонячним та теплим. В повітрі розливалися надзвичайно ніжні та приємні аромати весни, птахи намагалися перекричати одне одного, нахвалюючи красу навколишнього світу і я нарешті почала приходити в норму після наших дивних пригод, тим паче, що примара в ці дні нас більше не турбувала. Хоча... я навіть трішечки хвилювалася через її зникнення, адже це моя прапрабабуся, яку зараз тримає під контролем якийсь негідник.

- Непогано виходить, - хмикнув Іван, перечитуючи з сестрою мої записи. - Але ось тут от доведеться змінити опис тренувань команди, адже в той час ще не знали про спортзали та роботу по збільшенню м’язової маси через перетягування в ньому заліза.

- Змінимо, - посміхнувся Дмитро і обійняв мене, зариваючись носом у моє волосся, щоб вдихнути його запах. Останнім часом я помітила, що йому це подобається і він систематично так робить. - Це ж не принципово.

- Так, але з таких деталей складається сама історія, - кивнула Іванка. - Ми ж не будемо розповідати про вашу телепортацію та просвітницьку діяльність серед населення.

- Так, ви праві, - я теж кивнула і потяглася до записів. - Зараз виправлю.

- Алекс, а ти не забула, що запланувала на сьогодні зустріч?, - послабивши обійми, Грей допоміг мені забрати у Багряних сценарій і, посміхаючись, спостерігав за моїм розгубленим обличчям.

- Дідько, це ж я з Сергієм домовлялася на сьогодні, - нарешті я зрозуміла, про яку зустріч нагадав мені Деміан. - Так... тоді швидко потрібно зробити опис нового конкурсу і...

- Чшш, ти так емоційно все сприймаєш, - чоловік розсміявся і поцілував мене, відсторонюючись лише тоді, коли відчув, що моє тіло почало розслаблятися.

- Щось нам починає здаватися, що ми тут зайві, - розсміявся Іван, розливаючи по горнятках ароматний чай, який ми взяли з собою на прогулянку.

Я знітилася і, хитнувши головою, занурилася у записи, щоб виправити моменти, про які сказали друзі.

Після прогулянки був обід і ще одні довгі перемовини з учасниками нанораймо, які затягнулися до вечора.

Ми вирішили взяти їжу в кімнату і не приймати участь в вечірніх застіллях, оскільки я вже не витримувала постійних коментарів щодо моєї роботи, які обов'язково сипалися на мене з усіх сторін від кожного, хто зустрічався на нашому шляху.

Поки конкурсанти вечеряли, ми з Дмитром пішли на кухню.

- Ох, дитинко моя, невже це ти?, - стара кухарка впустила рушник на підлогу і сплеснула в долоні, побачивши мене.

- Тітонько Марія, як я рада Вас бачити, - я тепло усміхнулася жінці і підійшла до неї, щоб обійняти.

- Як же ж ти змінилася... схудла, зовсім за собою не слідкуєш, бідненька, - похитала головою кухарка, відсторонюючись, і подивилася на мене уважніше. - Певно часу зі своєю роботою на нормальну їжу не знаходиш зовсім. Знаю я вас, вся молодь така, постійно поспішаєте, різні штучні фастифутчики замість повноцінних обідів вживаєте.

- Ні, все гаразд, я добре харчуюся, - я знітилася і кинула швидкий погляд на Дмитра, який стримувався, щоб не засміятися.

- А цей юнак в нас хто?, - примружившись, поцікавилась тітка.

- Оу, Деміан Грей, до ваших послуг, - витягуючись в струну сказав брюнет і кивнув.

- От, жартівник, - заусміхалася жінка, махнувши рукою. - Мене можеш тітка Марія звати. Я ж так розумію, що ти з нашою Алекс разом? Мені Надійка розповідала, що ви вдвох часто гуляєте і все таке.

- Так, ми разом, - я кивнула і взяла за руку чоловіка, який напружено подивився на мене, очікуючи на мою реакцію після слів кухарки. Мені здалося, що я навіть почула в цей момент полегшене зітхання від нього... хм, певно хвилювався, що я знову почну щось вигадувати та відмовлятися від наших взаємин.

- Ох, як це гарно, - жінка провела долонею під очима, витираючи сльозу. - Може й весілля нарешті дочекаємось.

- Тітонько, ну що Ви..., - я зашарілася, але Деміан перервав мене, поцілувавши в скроню.

- Що ж це я, - кухарка махнула рушником, який підняла з підлоги, закинула його в ящик і поспішила до великої миски, з якої виглядали пиріжки. - Ви ж певно голодні, ось пиріжечки свіжі є.

- Так, дякуємо, ми хотіли попрацювати над сценарієм і не підемо на вечерю, - кивнув Дмитро.

- О, так я вам зараз нормально їжу зберу, - тітка Марі заметушилася ще більше. - Тут і картопелька з м'ясом є, і жульєни, і узвар...

- Та ми стільки не з'їмо, - я розсміялася, перехоплюючи кухарку за руку.

- Нічого-нічого, вам працювати потрібно, а мозок багато енергії вимагає. Так що з'їсте, навіть не помітите, - жінка погладила мене по голові і тепло посміхнулася, повертаючись до навантаження таці новими стравами.