-32-

Наступний ранок почався не з кави і навіть не з розмов про конкурси та сценарій.

Сіре небо натякало на негоду і створювало важку атмосферу в душах людей, але все це я помітила пізніше. А прокинулася я від відчайдушного жіночого крику та шуму, який здійнявся після нього в коридорі.

- Ні, ні... тітка Агата!, - шепотіла я, панічно натягуючи штани.

Потрібно було поспішати, адже якщо її атакувала примара, то є ймовірність, що я зможу її спинити, зробити хоча б щось, поговорити… дідько, потрібно було в футболці бігти, а то тепер ще цю кляту сорочку не можу застібнути!

В двері постукали і на порозі з'явився Дмитро. Так як ми вирішили не поспішати і не ставити під загрозу мою легенду, хоча б деякий час, він провів ніч у своїх апартаментах.

- Алекс, все гаразд?, - чоловік підійшов до мене, зазираючи в очі.

- Так, але там щось сталося, - я нервово застібувала ґудзики на своїй сорочці, постійно збиваючись з порядку. - Певно це тітка Агата... даремно я вчора з нею не поговорила.

- Алекс, це не вона, - хитнув головою брюнет. - Я одразу ж поспішив на крик і... там вже зібралися люди, є кому допомогти... але це точно не твоя родичка.

- Що там сталося? Хто постраждав?, - я завмерла, очікуючи на відповідь.

- Анжеліка, - коротко відповів Грей.

- Ох... а що з нею?, - запитала я і сіла на ліжко.

- Вона... я не впевнений, але здається вона мертва, - стиснувши кулаки, сказав Дмитро. - Лежить біля сходів внизу. Там вже охоронці і лікар, твій батько також прийшов, нікого не підпускають.

- Дивно, що за декілька хвилин охорону з лікарем покликали... та й татко не біг би через весь будинок на крик, - я задумливо потерла підборіддя і поглянула на Деміана. - А примара чи вогники біля неї були?

- Ні, не бачив, - хитнув головою чоловік, сідаючи біля мене. - Мені взагалі здається, що відкрито твоя прапрабабуся показується лише нам, наче хоче, щоб ми зрозуміли з ким вона пов'язана в той чи інший момент.

- Дивно... не розумію, навіщо було направляти силу примари проти Анжеліки, невже вона загрожувала нащадку Женев'єви?, - я продовжила аналізувати ситуацію, обпираючись на спинку ліжка і притягуючи Дмитра до себе. Бігти вже нікуди не потрібно, а от обговорити останні події хотілось.

Чоловік обперся поруч зі мною на подушки і обійняв мене, збираючись щось сказати, але в цей самий момент в кімнаті стало значно прохолодніше, здалося наче кольори потьмяніли і почала насуватися темрява.

Ми завмерли, роззираючись навкруги. Було очевидно, що відбувається щось містичне, схоже ми вже відчували раніше, коли перед нами з’являлася моя прапрабабуся.

Через мить моя підозра підтвердилася, перед ліжком замиготіли вогники і проявилася фігура привида.

- Діти, вона тут, - прошелестіло видіння. - Поспішайте, залишилось мало часу.

- Бабусю, - я подалася вперед, розглядаючи Віру. - Навіщо тобі сказали вбити Анжеліку? Що сталося?

Примара замиготіла сильніше і тихо відповіла мені:

- Анжеліку... вбити? Ні, я її не вбивала.

- Але ж ми бачили, що ти з'являлася біля неї досить часто, - я здивовано поглянула на Деміана і він кивнув, підтверджуючи мої слова.

- Твій батько запросив її до складу журі через те, що вона ненавидить письменників, особливо молодих, бідних та самовпевнених. Я сама чула його слова щодо Анжеліки, - сказала моя прапрабабуся. - Мені наказали підсилити її емоції, щоб зірвати ваш конкурс... але ніхто не забороняв змінювати їх полярність. Лише це, більше я нічого не робила.

- Тобто Ви ненависть перетворили на закоханість і підсилили її?, - Дмитро здивовано вигнув брову, розглядаючи примару. - Так ось чому вона так на Алекс і інших молодих людей реагувала.

- Так, я зараз маю здатність взаємодіяти з енергетичними потоками людей, довго навчалася це робити, у світі духів все не таке, як в звичайному житті…, - прошелестіла Віра і раптом різко змінила тему, одним рваним рухом підлітаючи до нас ближче. На обличчі привида я побачила гримасу ненависті та розпачу, це викликало дивне відчуття… воно було схоже на тваринний страх, що створює морозні голочки, які пронизують шкіру. - Мій господар хотів, щоб люди почали ненавидіти один одного, сваритися, вбивати... я не хотіла... не хочу більше вбивати!... Допоможіть мені звільнитися, не затягуйте з цим, інакше скоро трапиться біда, яку мені не зупинити. Я бачила, чула... я знаю!

Примара поволі розчинилася в повітрі, залишаючи нас з сотнею нових запитань, які виникли після її слів.

- Не розумію, невже це просто страшний збіг обставин, - я насупила брови, обмірковуючи слова прапрабабусі.

- Можливо, але мені здається, що на цьому конкурсі випадковостей не може бути, - задумливо хитнув головою брюнет. - Гаразд, пішли покличемо Іванку з Іваном і підемо на сніданок, можливо там нам хоч щось скажуть.

- Думаєш, що нанораймо припинять раніше терміну?, - поцікавилась я у Грея, підіймаючись з ліжка.

- Все може бути, - знизив плечами чоловік. - Але, знаючи пана Грома, мені здається, що твій батько так просто не відмовиться від свого експерименту, адже, вибач, але він фанатик, маніяк в сфері літератури та критики.

- Так, ти правий, - я сумно посміхнулася коханому, відчиняючи двері. - І я це знаю краще за інших... нажаль.

Поки ми кликали Багряних, в коридорі людей стало менше і потрібно було поспішати вниз, так як пропустити розмову з організаторами не хотілось.

Коли ми спускалися на перший поверх, то тіла вже не побачили. В холі метушилися незнайомі чоловіки, фотографуючи все та записуючи якусь інформацію.

- Дивно, я наче не чула, щоб швидка приїздила, - обхопивши себе за плечі, сказала Іванка.

- Можливо вони просто без сирен приїхали, - знизив плечами її брат.

- Так, можливо, - дівчина кивнула і підхопила мене під руку. - Цікаво чи нам роз’яснить хтось потім, що ж тут сталося.

- Сподіваюся, що так, - я подивилася на огороджене місце внизу і прапорці, які відмічали знаходження якихось речей біля тіла в момент трагедії.