Моє нанораймо

-34-

Потрапити до моєї кімнати вдень ми не змогли, так як нам постійно хтось заважав.

Я розуміла, що ми затримуємося з поверненням ключів, які сьогодні мені передав Віктор, і дуже нервувала через це. Здавалось, що хвилини повзуть наче слимаки, залишаючи після себе липкий слід неприємного відчуття даремно втраченого часу.

- Незабаром вечеря, давайте повернемося до будинку і ще раз спробуємо сходити на третій поверх, - сказав Дмитро, піднімаючись з лавки в альтанці.

- Сподіваюсь, що на цей раз ми нікого не зустрінемо з конкурсантів. Витримати десяте обговорення сценарію за цей день я вже певно не зможу, - хмикнув Іван.

- Зате Алекс сьогодні вже майже завершила роботу. Навіть прискіплива тітка, пам'ятаєте ту, що з короткою стрижкою, погодилася, що сценарій нормальний, - Іванка посміхнулася і, проявляючи підтримку, обережно торкнулася пальцями до моєї руки. - Ти як?

- Нервую, - зітхнувши, чесно відповіла я. - Здається, наче всі навколо намагаються завадити нам швидше завершити ці містичні випробування з сімейними реліквіями і примарою.

- Так, напружені ці дні якісь, - кивнув рудий. - Ще й визначити того злодія, що твою бабцю контролює, не змогли. Всі наче нормальні, ніщо не вказує, що хтось ненавидить твій рід чи щось приховує.

Ми почали підійматися до своїх кімнат і на другому поверсі я завмерла, роздивляючись сходинки, які бігли вверх.

- Алекс, ти чого? Нам ж речі залишити потрібно і перевдягнутися, - тихо сказала Іванка, побачивши, що я зупинилась.

- Я... мені чомусь здається, що йти потрібно зараз, - так само тихо відповіла я і поглянула на Дмитра.

- Гаразд, - чоловік кивнув і через мить вже стояв біля мене.

- Ми підемо, а ви перевдягайтеся..., - почала було я, звертаючись до Багряних.

- Ой, ну початую в верхньому одязі десять хвилин, чи скільки там вам буде потрібно, - махнув рукою рудий. - Якщо по дорозі до кімнати нікого в цей раз не буде, то зможу перехопити цікавих і переорієнтувати на похід до їдальні.

- А я тут побуду, якраз бачити один одного на сходинках зможемо. Якщо хтось буде підійматись, то я повідомлю, - посміхнулась Іванка, розправляючи поділ своєї синьої сукні.

Я кивнула і, видихнувши, поспішила нагору. Грей мовчки йшов поруч, роззираючись навколо.

Іван відстав на верхніх сходинках і, витягнувши якийсь папірець з кишені, сперся на перила.

Я стисла в долоні ключі і через мить вже відчиняла свою кімнату.

На якусь секунду я завмерла на порозі, розглядаючи світле дерево різних меблів та спокійний біло-блакитний тон оздоблення такого рідного, але вже затертого в пам'яті, приміщення... воно асоціювалось з дитинством і минулим, яке я сприймала в спогадах як інше життя.

Раптом Деміан підштовхнув мене вперед і обережно прикрив за собою двері.

- Що сталося?, - я здивовано глянула на брюнета, який стояв, прислухаючись до чогось в коридорі.

- Чшш, - зашипів Дмитро і приклав палець до рота. Ми трохи помовчали, але через хвилину чоловік продовжив. - Там якісь двері відчинилися.

- Оу, зрозуміло, тоді потрібно поспішати, - я кивнула і підійшла до свого портрету, за яким ховався сейф.

- Ти тут чимось на Віру схожа, - розглядаючи малюнок, на якому я танцювала серед польових квітів, сказав Грей і посміхнувся. - Все таки в тебе є тяга до природи, як і в твоєї прапрабабусі... ти тут щаслива... певно магія на генетичному рівні передається і проявляє себе, навіть якщо не активована повноцінно.

- Так, напевно, - я кивнула, згадуючи світлу посмішку принцеси, коли вона дивилася на море, під час нашої розмови на кораблі. На цьому портреті я усміхалася так само, художник зміг передати мою внутрішню енергетику і справжні емоції. Не даремно батько запросив його з Хорватії до нас на відпочинок, коли замовив родинний та персональні портрети.

Відчинивши сейф я одразу помітила, що в ньому додалося паперів, також з'явилася нова скринька з різним орнаментом у вигляді троянд і невеличка коробка без кришки, в якій лежав ключ.

Я потягнулася до скрині і, відчинивши її, побачила в ній прикраси... мамині прикраси, які завжди лежали в її кімнаті.

- Не розумію, навіщо тато переніс їх сюди, - задумливо сказала я і повернула скриню на місце.

Серед паперів я знайшла заповіт, акції на моє ім'я і документи на відкритий депозитний рахунок, який батько створив декілька років тому, під час мого навчання в університеті... про все це я навіть не здогадувалася.

- Алекс, можливо ти потім з цим всім ознайомишся, - тихо сказав Дмитро, який повернувся чатувати до дверей, коли я відчинила сейф.

- Оу, так, звісно, - я швидко поклала папери на місце і взяла ключ від скарбниці. - Просто тато стільки всього сюди склав нового. Навіть мамині прикраси чомусь переніс.

- Він твій батько і, які б у вас не були відносини, цілком логічно, що пан Олександр хвилюється про майбутнє своєї єдиної доньки, відчуваючи наближення старості, - серйозно сказав Деміан, поглянувши на мене.

- Так... певно ти правий, - я кивнула, стиснувши кулаки. - Він хвилюється, а я вперто йду проти його волі... він певно думає, що не потрібен мені через мою поведінку та постійні протести.

- Алекс, - Грей важко зітхнув і підійшов до мене, взявши руками за плечі і зазираючи в очі. - Можливо він і ображений через твій вибір і ваше протистояння, але я думаю, що він задоволений, хоча б десь на підсвідомому рівні, що в тебе є власна думка і характер, так як тобі потрібно вміти виживати в світі без його опіки. Просто зазвичай татусям важко сприймати, що їх маленькі принцеси вже дорослі і самостійні... і, я впевнений на сто відсотків, що він тебе любить. Тому не потрібно відмовлятися від стосунків з татом, як і не потрібно залишати свої мрії.

- А як же ж тоді бути?, - я дивилася на чоловіка, відчуваючи, що на очі набігають сльози. Скільки разів я задавала сама собі це питання і воно залишалося без відповіді...

- Просто спілкуйся з ним, але не підкорюйся, показуй, що ти гідна обраної професії, але це не означає, що ти йдеш проти нього, адже ти просто рухаєшся за мрією, - брюнет тепло посміхнувся мені і обійняв, погладивши по голові. - Він зрозуміє і прийме це. Мій теж був проти всього, але ми порозумілися. Тепер я займаюся бізнесом, але при цьому сміливо приділяю час для творчості, коли з'являється бажання чи необхідність, і зараз нас обох все влаштовує.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше