Моє нове життя

Глава 9

Минуло 2 тижні.

Весь цей час я не виходила з квартири Антона. Ми гарно проводили час. Доречі, Антон став мені найкращим другом за цей час. Ми дивилися фільми, грали і настольні ігри, їли поп-корн... В нас виявилися однакові смаки на музику. За ці два тижні, я ні разу не зателефонувала чи написала смс кому-небудь, окрім Ані, яка сьогодні мала приїхати до Вашингтона. О 14:40 я почула телефонний дзвінок, це була Аня.

-Лізооооо, я вже тут! - радісно кричала Аня мені в телефон.

-Зможеш за 15 хвилин підійти до кафе біля університету? - запитала я, одягаючись.

-Так, до зустрічі - відповіла Аня.

-До зустрічі - поклавши телефон, я одягла білі джинси, і червоне худі. Виходячи з квартири я взяла з собою список з продуктами, який я збиралася дати Антону, але так як виходжу сама, то зайду і закуплюсь сама. На зустріч до Ані, я ледве не бігла. Підходячи до кафе, я помітила дуже знайому машину. Це була машина Влада. Я не знала що він тут забув, але вирішила не заходити. Швидко сховавшись за вуглом кафе, я почала чекати доки Влад вийде і поїде геть. Хвилин за 20 вони вийшли. Вони вийшли У ДВОХ. Потім Влад обняв і поцілував Аню в губи. Після чого мені стало все зрозуміло! Я побігла додому так швидко, шо декілька разів ледве не впала.

Вдома у Антона, я плакала 2-3 години. І коли Аня телефонувала в двадцятий раз я вирішила взяти телефон.

-Лізо, ти де? Я тебе в кафе чекала хвилин 40! - дратівливо сказала Аня - ми ж домовлялися! 

-Тобі в кафе сумно не було! - сказала я, ледве стримуючи сльози.

-Лізо, що з тобою? Пам'ятаєш про наш договір дружби? Говорити завжди правду один одному! На порушуй його - сказала Аня.

-Серйозно? Про договір згадала? - сльози текли по моїм щокам - А нічого що ти перша його порушила?!

-Лізо, ти шо? Що з тобою? Про що ти взагалі говориш? Я не розумію! - швидко відповіла Аня.

-Ах, ну вибачте, що я побачила вас з Владом, коли ви цілувалися біля кафе! Ви зустрічаєтеся? А, ну звичайно мені це знати не обов'язково! Можливо ти йому і розподідала все про мене? І у Вашингтон ти переїхала заради нього, а не заради нашої дружби?! Хоча про яку дружбу йде мова! - сльози в мене котилися по обличчю.

-Лізо, будь-ласка зрозумій мене... - ще щось хотіла сказати Аня, але я її перебила:

-Ні, не зрозумію! Забудь про мене і про нашу дружбу! Її вже немає! - відключилася я.

В цей момент продзвенів дзвінок і двері, я подумала, що повернувся Антон, і відкрила, але там стояв ... Максим? Якого чорта він тут робить? Як він дізнався де я? 

-Якого біса тобі потрібно? І як ти дізнався де я? - сказала я, шморгнувши носом.

-Ти що плакала? - він зайшов до квартири, закрив за собою двері, взяв мене за руку та повів до дивану. Ми сіли на диван - я повторюю питання: ти що плакала?!

-Ні! - відповіла я і піднялась з дивану - вимітайся звідси! - показала я на двері.

-Не обманюй мене - це по перше, а по друге, ти ж хотіла щоб я відповів на твої питання! Так ось я прийшов до тебе, так як ти вже два тижні не з'являєшся не лише на моїх лекціях, а й в університеті взагалі - це відповідь на перше запитання - сказав Максим - А дізнатися де ти було не тяжко, так як з усієї групи ти спілкувалась лише з Антоном. Ну, а адресу учня університету знайти дуже просто, особливо викладачам! Чи ти думала, що тільки ти така розумна знайти мій номер телефону і розіграти мене?! - трішки повишеним голосом сказав Максим.

Я просто мовчки стояла, бо знала, що якщо хоть шось скажу, то розплачусь. Він став біля мене і своєю рукою витер мої сльози на щоках. В цей момент я подивилась в його сині очі, які зараз були такими ніжними... І не втрималась і поцілувала його. Спочатку він відсторонився, подивився в мої очі, та впився в мої губи, обнімаючи мене за талію. Я ні про що не думала, мені просто захотілося його поцілувати і все! Хвилин за 5 я відсторонилась:

-Вибач, я не хотіла... Так не можна... Вибач... - побігла я до ванної кімнати, завинилася і сіла приьулившись до дверей. Я закрила рукою рот і почала плакати. Господи, що ж я наробила? Навіщо я його поцілувала? За що мені це все?! В мене було так багато питань, але я не мала відповідей...

За кілька хвилин я почула як хлопнули вхідні двері. Я вийшла з ванної кімнати, подивилася чи він пішов і сіла на диван. Я намагалася себе заспокоїти, але в мене не вийшло. Тут я отримала смс від Антона:

"Я поїхав до батьків на тиждень, вибач що говорю це в смс. Не сумуй без мене;)"

Прочитавши це я пішла до спальні. Чим скоріше я засну, тим легше мені буде. За кілька хвилин я заснула

ВІД ЛИЦЯ ВЛАДА

Вже була 20:50, через 10 хвилин прийдуть наші ділові партнери, а її досиз пір не має. Я був дуже злий. Але отримав повідомлення від Ані:

"Ну як ти, коханий?"

"Чекаю на Лізу, вона знову запізнюється..."

"Все буде добре, цілую"

"І я тебе"

Хочете запитати, коли я зійшовся з Анею? Зараз розповім.

Коли я дізнався про смерть батьків, це мене надламало. Цілий місяць я і Аня турбувалися про Лізу. Але на відміну від Лізи, Аня турбувалася і про мене. В той час я зрозумів, що маю до неї почуття. За 2 тижні я признався їй в почуттях, на щастя, вони були взаємні. 

Ось я почув дзвінок у двері. Це були Юля Вадимівна та Сергій Вікторович. 

-Доброго вечора, Владе - сказав Сергій Вікторович - вибачте наш син запізниться, у його друга проблеми.

-Доброго вечора - привітався я.

До нас підійшли і привіталися Марина і дядько Сергій. Потім я запросив всіх до столу, але Марина позвала мене допомогти з гарячим. Як тіль ми зайшли на кухню Марина сказала:

-Владе, можливо не потрібно цього? Ліза ж ще зовсім дитина! - засмучено говорила вона. - Не потрібно псувати їй життя! Воно в неї і так не легке!

-Марино, заспокойся, все буде добре. Я тобі обіцяю. Я сам не хочу нічого поганого Лізі. - посміхнувся я, взяв гаряче та поніс до столу. Ми сіли і почали вечеряти. Хвилин за 20 зайшла Ліза.



Дарья Цветкова

Відредаговано: 05.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись