Неділя

Прокинулась я від того,що тітка кликала всіх снідати. Я швиденько застелила ліжко,почистила зуби,вмилася і спустилася вниз.

-Всім доброго ранку!- посміхнувшись сказала я.

-Доброго!- сказав дядько Кален і посміхнувся мені.

-Що сьогодні будемо робити?- запитується в дядька Калена тітка.- Можливо поїдемо всі на природу, посмажемо шашлик,можемо покликати ще наших сусідів,дай проведемо весело час.

-Мені здається це дуже гарна ідея- промовила Ліля,доїдаючи свій бутерброд.- Мамо а можна я запрошу свого хлопця?..

-Авжеж. Чим більше людей тим веселіше!

-Тоді я покличу Ліну. Дякую! Було все дуже смачно.-я одразу піднялась в свою кімнату і набрала до Ліни.

-Ліно, привіт! Які в тебе плани на сьогодні?

-Привіт! Я сьогодні з батьками їдемо на природу!- радісно промовила Ліна.

-Справді! Ми теж, а де ви будете?- допитливо запитала я.

-Ми..здається біля джерела.

-Ухти.. ми теж там будемо.- дуже радісно відповіла я.

-Добре тоді до зустрічі!

-До зустрічі!

Зібравшись я спустилась на низ, поклала свої речі в машину і почала допомагати тітці. Ми зробили багато закусок,салат,бутерброди,а також запекли картоплю,яку я просто обожнюю.

-Ось і наші сусіди! Марино, Ліліє ідіть привітайтеся зі своїми новими сусідами.- промовила тітка.

Я не знімаючи фартуха пішла на подвір'я і побачила Назара " Чому він тут?"

-О, Марино привіт!- махаючи рукою сказав Назар.

-Привіт..

-А ви,що знайомі?- запитала тітка.

-Так,ми вчимося в одному класі.- пояснив тітці Назар.

-Ясно ну що пора вже їхати.- промовила мама Назара.

До речі батьки Назара доволі хороші на вигляд люди. Мама дуже вродлива жінка, а тато серйозний і красивий чоловік. Я дуже засумувала за своїми батьками чомусь…Ми нарешті приїхали до джерела. Їхати від нашого дому приблизно п'ять хвилин. Ми поставили на стіл всю їжу,яку наготували, дядько Кален і тато Назара пішли розводити вогнище. Я пішла сіла на ловочку і до мене приєднався Назар. Ліля з своїм Любомиром гуляли десь, а Ліна з своїми батьками приїдуть трішки пізніше.

-Я в тебе справи?- запитала у Назара.

-В мене все впорядку.

-Горло ще болить?.

-Аа ні..вже все пройшло.- подивився на мене і одразу відвів погляд.

-А ти як?

-Я впорядку..Правда болять синці,які залишив той придурок.

-Ааа Артем. Треба було його ще раз врізати,щоб знав до кого простягав свої руки.- розлючено промовив Назар.

-Більше не лізь до нього - поклавши свою руку йому на коліно- він вже отримав по заслугам!

-Добре!

-Марино, Ліліє,Назаре та Любчику сідайте за стіл- гукала всіх тітка.

Ми почали всі їсти,говорити на різні теми,тай взагалі класно проводити час. Тут вже й до нас підійшли Ліна і її батьки. Я,Ліна,Назар,Любомир і Ліля почали грати волейбол. В кінці ігри наша команда перемогла. А команда складалась з мене і Назара. Від дав мені п'ять,а я йому. Ми разом пішли сіли на лавочку і почали говорити.

-Пам'ятаєш ти казала,що коли ми знову будемо на цьому місці разом ти мені розповісиш про своїх батьків.

-Вибач,але давай наступного разу,настрій не той.- змінивши своє радісне обличчя на сумне,відповіла я.

-Добре..тоді завтра о восьмій годині я тебе чекаю тут.

-Постараюсь прийти.

-Про що ви тут говорите?- перебила мене Ліна.

-Да так..ні про що.- я встала і пішла до столу.

Ось вже й настав вечір,ми почали збиратися.Тітка мені сказала взяти диню,яку ніхто не їв і занести в машину. Але я не витримала її і вона впала мені на ногу. Я присіла тримаючись за свою ногу,біль була жахлива,але я не подавала виду. Я вирішила встати і йти далі,але зрушивши з місця, я одразу впала. Назар це помітив і підбіг до мене.

-З тобою все гаразд.- збентежено запитав.

-Ні,мені диня впала на ногу,тому я не можу йти. 

Всі помітили,що я просто розсілася на землі з диньою і Назар біля мене. Це здавалось,як на мене, дуже дивно. 

Чому ти тут сидиш?- запитала в мене тітка,ідучи з тарілками до машини.

Я зробила вигляд,що не чую.Назар неочікувано для мене взяв мене на руки і заніс в машину. Це здавалося ще більш дивним для всіх. 

-Дякую! Що б я без тебе робила. Тепер я тобі винна.

-Якщо хочеш спокутувати провину,тоді я завтра тебе чекаю на лавочці біля джерела.- посміхнувшись Назар закрив двері і ми поїхали по домівках.