Друга Назара більше немає

Я проснулась,поснідала і пішла до школи. 

"Щось останнім часом я часто іду пішки до школи.."

-Мариино..!!-чутно знайомий голос.

Я обернулася це був Назар. Він підбіг і подивився на моє обличчя. Я швидко волосся накинула на щоку, адже після вчорашнього вона стала синьою.Він прийняв волосся подивися..

-Що це?? Це хто тебе так?-якось розгнівано запитав.

Я рукую знов никинула.,він взяв мою руку і показав мені:

-А це що? Ти можеш мені сказати хто це так з тобою зробив?

Я подивились на руку,а вона теж синя і видно відбитки пальців.

-Це був Артем.. так? Марино ти можеш мені сказати???- вже сердито питав Назар.

- Я...я ..я просто впала..- придумала що-небудь.

-Значить все таки Артем.- він побіг в середину школи і я навіть не встигла нічого сказати. Я побігла за ним,залітаю в коридор і бачу як Артем і Назар б'ються. Я підбігла і почала відтягувати Назара від Артема,в цьому мені ще помогли однокласники. Ми з хлопцями,які помогли розборонити,завели його в клас.Вони пішли, а я з Назаром залишилися самі.Я подивилася на його обличчя,губи була в крові з лоба текла кров. В шкафчику я знайшла  аптечку.

-Ну навіщо? Я ж тебе не просила..-продовжувала витирати кров на обличчі.

-Марино,ти розумієш він над тобою знущається,залишив тобі синці і ти мені нічого про це не розповіла. А якби я не побачив,ти б і далі мовчала..страждала б наодинці. Наступного разу, розповідай мені все,..добре.

-...не знаю…

-Марино,зрозумій це не нормально ходити з синцями і просто страждати від болі. Тим більше,якщо в тебе є такий друг,як я ти можеш мені довіряти..

-Я знаю,що можу,але через мене ти також страждаєш. Я можу брати цей удар на себе.

-Марино..просто пообіцяй,що будеш мені казати,якщо він до тебе буде лізти..просто пообіцяй. Інакше ми більш не зможемо бути друзями

-Добре добре,я обіцяю.

-От і добре. Дякую,що обробила рану.

Він вийшов з класу,а я залишилась ще там.

-Він,що не розуміє, що я не хочу,щоб його били?..

Я прийшла в клас і сіла як завжди біля Назара. Пройшли уроки і ми разом пішли додому. Коли я прийшла в свою кімнату я почала просто плакати. Підійшовши до вікна,щоб відкрити я побачила,що Назар дивиться на мене,я швидко витерла сльози і опустила жалюзі. І тут через п'ять хвилин в двері хтось стукає.

-Марино,спустися вниз до тебе прийшли.-гукала мене тітка.

-Вже біжу - витираючи сльози на ходу я спускалася. Це був Назар.

-Можна тебе на пам'ять хвилин. Ми йшли в сторону джерела.

-Чому ти плакала?- стурбовано він запитав.

-Тому що я не хочу,щоб ти із-за мене отримував рани або синці. В першу чергу мені боляче,що ти страждаєш.- ми нарешті дійшли до джерела і сіли на лавочку.

-Чому ти так хвилюєшся за мене…

-Сказати тобі чому? Тому що...тому що - я просто взяла і поцілувала його в губи,і він мене всьому підтримав.- ось чому.

-Я тобі подобаюсь?- посміхнувся Назар.

-Так.-почервоніла я. - А я тобі?

-А як же наша дружба?

-Ти не хочеш бути мені більше аніж друг.-сумно сказала я і опустила голову вниз.

Він підняв мою голову і поцілував.

-Так,хочу бути твоїм хлопцем,і так ти мені подобаєшся.-знову поцілував,але в лоб.

- Так,що ми тепер зустрічаємося?

-Так,але у пари не повинно бути ніяких таємниць,тому розповідай як все було в їдальні.- він взяв мене за руку і поклав собі в толстовку-в кишеню.Я йому все розповіла. І помітила що він розлютився.

-Треба було йому сильніше вмазати, а то йому не доходить.

-Назаре,тепер ми будемо ходити завжди разом,він побачить,що ти постійно біля мене і не буде до мене лізти.

-Добре- він знову мене поцілував.

-Ну що пішли додому?

-Так ходімо!- не відпускаючи моєї руки ми пішли.

-Блінн.. Це мав зробити я..перший

-Чому..? Я просто не могла більше так,хочу щоб ти був лише моїм-я поцілувала його в щічку.

Ми вже підійшли до воріт мого дому.

-Тільки завтра ти мені розповіси про те, коли я тобі почав подобатися,а я тобі коли ти мені. Тепер місце біля джерела буде наше з тобою місцем- тримаючи мої руки,промовив.

-Добре,нашим так нишим.- ми знову поцілувалися і я пішла до себе в кімнату. Я стала біля дверей і всередині як будь-то метелики літають.До мене залітає в кімнату Ліля,ми разом сідаємо на моє ліжко:

-Я тут  у вікні побачила як ви з Назаром цілуєтеся. Ви що зустрічаєтеся?

-Так, сьогодні перший день..- радісно відповіла я.

-Ухти сестричко,я за тебе дуже рада. Я давно помітила,що ви з ним близькі,постійно ходите разом до школи,зі школи додому.

-Ну все,а ти як,що там твій Любомир.-засоромилась і перевела тему.

-А в нас все добре. Ми завжди разом. Тьху хоть би не наврочити!. Добре я спати і ти лягай,хоча ні думай про свого хлопця. На добраніч.- закриваючи двері вона промовила.

-Боже.. в мене тепер є хлопець..я часом не сплю?

Вечір був найкращий з усіх вечорів,які взагалі були. Я заснула з думкою про Назара.