Перший раз

-Можеш!- якийсь дуже знайомий голос промовив.

-Га,хто тут?- витираючи швидко сльози,я обернула голову,щоб побачити хто це.

- Ти можеш мене познайомити зі своїми батьками. Зараз саме той момент.- Назар посміхнувся і підійшов до мене.

-А.. це ти.. Ти впевнений що хочеш цього.?- ми зустрілися і він мене обійняв.

- На всі сто.

Я представила своїм батькам Назара,це виглядало трішки дивно,але ми вели себе достатньо нормально. На очах були остатки сліз,але Назар поклав мені руку на талію і заспокоював. Пробувши ще пів години ми взялися за руки і пішли гуляти.

-А чому ти був на цвинтарі?- запитала я.

-Я..моя мама там..на цвинтарі- сором'язливо сказав Назар.

-На цвинтарі?- здивовано запитала я.-Тобто? 

-Так мама,яку ти бачила в неділю,це не моя справжня мама,це моя мачуха,моя мама померла від невиліковної хвороби,коли мені було дванадцять.-якось важко говорив Назар.

-Не хвилюйся,можеш не розповідати далі,якщо тобі важко,то не потрібно себе заставляти.

-Добре,іншим разом,я тебе з нею познайомлю.- дивлячись мені в очі промовив.

-Гаразд. Ти в нормі?- стурбовано запитала я.

-Авжеж. Як я можу бути з тобою не в нормі?-він посміхнувся і ми пішли далі.

Гуляли приблизно до десятої вечора. Дуже  швидко стемніло і ми вирішили іти по домівках. Назар мене провів і ми розійшлися. Зайшовши до кімнати я думала про Назара і той момент,який відбувся на цвинтарі.

Проснулась з думкою,що вже через тиждень настане день народження Лілі. Я знала,що подарую,але коли зробити цей подарунок..? Нарешті встала з ліжка, спустилась на низ,поснідала і ми з Назаром зустрілися.

-Привіт-сказав Назар цілуючи мою щоку.

-Привіт!- відповіла тим же.

-Як спалось? Часом я тобі не снився?- Назар посміхнувся.

- Спалось добре,але ти на жаль не приснився..

-Ясно!

Ми продовжували йти,зайшли на територію школи,привіталися з усіма, Назар залишився біля своїх друзів,а я пішла до класу. Пройшло вже п'ять уроків,захотілося,щось з'їсти смачненьке,тому попрямувала до їдальні без Назара,тому,що він робив презинтацію. Перед цим,вирішила сходити на дах школи. Відкривши двері я переступила поріг,і пішла дивитися на краєвид… Ззаду мені хтось поклав велику, міцну руку на плече,я одразу подумала,що це Назар,та це був не він…

Обертаюсь,дивлюся переді мною стоїть Артем з синяком на оці.Я просто оніміла в той момент. В подумках я кликала Назара,щоб допоміг мені вибратися і врятував від цього не контрольованого бовдура. Та я знала,що ніхто мені не поможе…

-Бачиш! - показує Артем пальцем на своє око - знаєш хто це так..це твій Назар.. Коли він мене відлупцював за те,що сталося в їдальні,мені було дуже боляче і я весь цей час думав,як же маю йому відомстити..?- хитрою посмішкою вів далі Артем. - Я думав,думав і згадав,що в нього є дівчина,як  Марина це-буде хороший спосіб помсти,буде боляче не тільки тобі,а й і йому. - Артем мене пихнув і дав ляпаса по щоці. З моїх очей почали котитися сльози.

-Чому ти такий жорстокий? Чому ти не можеш відстати від нас з Назаром? У чому полягають твої махи руками на дівчину? Ти ж знаєш,що після цього Назар тобі знову поставить синця! - крізь страх я говорила.

- Закрийся- підняв руку,і знову дав ляпаса. В той момент до мене дзвонить телефон,і це був Назар, але Артем в мене з рук одразу вихватив його  і відхилив виклик. Я не знала,що казати,що робити? Просто хотіла,щоб зараз забіг Назар і врятував мене. Сльози мої ніяк не могли зупинитися,і Артема це почало злити.

-Чого ти тут розревілася? - сердито промовив Артем вдаряючи ногою мені в живіт. Я лежу і просто ридаю,мені було дуже боляче,я огорнула себе руками,щоб біль трішки притихла. Артем знову піднімає руку, щоб вдарити,але тут забігає Назар,і штовхає його ногою. В той момент я настільки була щаслива,що забула про жахливу біль в животі,голові і на обличчі. Артем впав і відключився від ударів Назар. Він підбіг до мене.

-Ти в порядку?- витираючи в мене на обличчі сльози запитав Назар.- Чому ти до мене не подзвонила - Назар взяв мене на руки і він відніс мене до себе додому. Ми прийшли в його дім, і дуже швидко опинилися в його кімнаті

-Зараз я принесу лід. -ледь чутно для мене промовив Назар. Його деякий час не було і я заснула…

Проснулась від болі в животі. Відкривши очі я побачила перед собою Назара,його руки були в мене на талії,які ніжно до себе пригортали. Він теж спав,був настільки красивий,що я не втрималась і поцілувала його в щічку. Він відкрив очі,посміхнувся і пригорнув блище до себе.

-Болить?- обережно запитав Назар.

-Дуже! 

-Може тебе потрібно відвезти до лікарні?

-Не потрібно! Давай ще так полежимо.- пригорнулася я до нього ще блище і Назар поцілував мене в лоб.

-Давай!Яка година?- підніс руку до обличчя,щоб подивитися яка година.- зараз 18:45.

-Так пізно?! А коли твої батьки приходять? І школу пропустили через мене...

-Не переживай, батьки завжди приходять пізно. А школа.. в нас поважна причина, тим більше ми не були лише на двох останніх уроках.- обіймаючи мене,промовив.

До мене дзвонить телефон- це була Ліля.

-Ти де пропала?- схвильовано спитала.

-Я..я в Назара.- вирішила не брехати,і сказала правду.

-Аа,ясно добре тоді не буду заважати.- вже жвавішим голосом сказала Ліля.

-Ей ти про що…- пішли гудки і ..тишина.- про що вона подумала..і що мала на увазі..?- в подумках я здогадувалась про що вона… але не хотіла цього показувати.

-Ну що? Чому дзвонила?- Назар з цікавістю запитав і погладив моє плече.

-Мене шукала.- я знову до нього пригорнулася.- як це чудово..зараз просто неймовірні хвилини,якби ж це ніколи не закінчувалося.- тихенько промовила.

-Це правда! Якби ж..

- До речі коли в тебе день народження? Наприклад в мене 14 липня.- з цікавістю я запитала.

- Буду знати! А в мене 23 листопада.

-Так  це ж скоро! І...чому ти раніше не сказав?

-Так ти ж не питала. До речі мені буде сімнадцять.