Зізнання..

-Що з тобою? Чому ти плачеш?- я одразу підійшла і почала заспокоювати.

-Мм з Любомиром посварилися,через дрібницю,а я ще й його винним зробила,написала на нього,а зараз дуже жалію,адже я все обміркували,і.. і виявилось,що я просто так на нього наїхала. Зараз я себе так винною відчуваю перед ним.

- Ну так зателефонуй до нього і попроси вибачення!- як я закінчила говорити, одразу до нас в кімнату хтось зайшов. Це був.. я одразу не повірила своїм очам. Це був Любомир. Він був з невеличким букетом квітів. Я одразу зрозуміла,що мені вже пора йти. Вийшовши,я звісно стала біля дверей підслуховувати.

-Вибач мене,можливо я дійсно був не правий.- просив пробачення Любомир в Лілі.

-Ні це я винна,що накричала на тебе нізащо. Вибач мене!

Я зрозуміла,що в них все гаразд і пішла до себе. 

-Якщо їде Ліля то можливо і В клас їде. Взявши до рук мобільний телефон, вирішила подзвонити до Ліни.

-Алло,привіт Ліно! Ти зайнята,можеш говорити?

-Так можу, привіт! 

- Я телефоную,щоб запитати чи їдеш ти в гори?

- Так ми щ класом їдемо,а ти?- радісним голосом сказала Ліна.

-Я теж з класом. Здаєть їдуть всі десяті класи,бо Ліля і всі її однокласники теж.

-Круто,тепер в мене є компанія.

-Та да! Ну добре,тоді завтра побачимось,а то мені вже вечеряти пора. До зустрічі!

-Бувай.

Вечеряли ми з Любомиром. Потім дядько Кален пішов говорити з хлопцем Лілі,а я з нею.

-Це так романтично було,коли він вибачався,а ще цей букет!- розказуючи це все в неї так очі горіли.

-Бережи його,а то зараз в наш час мало таких.- вирішила дати пораду.

-Та да,я тепер зрозуміла,що потрібно підтримувати один одного,а не звинувачувати. А ще я зрозуміла,що не можу без нього.

Ліля пішла проводити свого хлопця,а я вирішила зателефонувати Назарові.

-Ти не зайнятий?- запитала я коли він підняв слухавку.

-Ні,а що? 

-Нічого,просто хотіла почути твій голос.

-Давай вийдемо,прогуляємось.

-О,ні там холодно!- одразу відмовила.- Але в мене є ідея,давай краще ти до мене прийдеш, заодно побачиш мою кімнату,адже ти тут ще не був.

-Добре, тоді через п'ять хвилин я буду біля тебе.

-Чекаю!

Я одразу поправила покривало на свому ліжку,підійшла до дзеркала,щоб подивитися як я виглядаю. І ось чую голос тітки.

-Марино,до тебе прийшли!

Я відразу спустилась на низ,побачивши один одного обнялися,і він поцілував мене в щічку.

-Хоч ми і не бачились чотири години,а я так за тобою заскучилась.-піднімаючись по сходах до моєї кімнати,я йому це сказала.

-Ох,а як я сумував за тобою!- ось я відкриваю двері своєї кімнати,заходимо і сідаємо на моє ліжко. Він одразу помітив на вікні альбом,який нещодавно подарував і трояндочку,яка стояла у вазі.

-Ну як тобі? - не відпускаючи його руки я показувала свою кімнату.

-Затишно! А коли ще й ти поруч,то взагалі.

-Ой, ти вмієш мені підняти настрій.

Роздивившись все,ми сіли на ліжко. Назар взяв мої руки:

-Знаєш за всі дні,ті що ми провели разом,я дуже вдячний тобі,адже ти та людина,якій я зміг повністю довіритись,на яку можу повністю покладатись,з якою я можу проводити весь свій час і мені ніколи не буде сумно. Я дякую тобі за те,що ти зі мною,за те,що ти вибрала мене,а не когось іншого,за те,що терпиш і підтримуєш. Я тебе кохаю!..- і поцілував мене в губи.

Коли він говорив ці слова,в мене всередині все тремтіло чи зжималось..?

А коли сказав:"Я тебе кохаю!"це взагалі,щось! Ці емоції не передати словами.

-Я тебе теж дуже кохаю! І хочу,щоб ти завжди був поруч,і ніколи мене не покидав, адже за ті дні які ми з тобою провели разом,а особливо,те що сталось сьогодні,я зрозуміла,що ти став для мене дуже дорогою людиною,яку я не хочу втрачати,а хочу бути з тобою якомога більше часу.-я його поцілувала,і ми валялися на ліжку обнімаючись.

На годиннику вже була одинадцята година,і тому Назар і я хотіли спати.

-Ну що я вже мабуть буду йти!? А то вже пізно,ти хочеш спати.-промовив Назар встаючи з ліжка.

-Пішли я тебе проведу!-пішли по сходах до низу,він одягнувся, взувся, я його поцілувала і закрила двері на ключ.

Пішла спати,але ще згадувала,і повторювала ті слова які сказав мені Назар. З дуже хорошим настроєм я заснула.