Вірші..

Залишилось два дні до того,як ми маємо їхати в Карпати. Я проснулась,і згадувала вчорашній вечір,який назавжди закарбується і моїй пам'яті.

-Дівчата, спускайтесь снідати!- сказала тітка. Я подивилась на годинник і була шокована. На годиннику 8:36,а я ще не зібрана.  Швидко підірвавшись,почала одягатися,застеляти ліжко і складати портфеля. Зробивши все це,я спустилась снідати.

- Водій сьогодні вийшов на роботу,тому сьогодні він вас зможе завести до школи.-говорила тітка.

-Мене Любомир, сказав,що за мною заїде.- сказала Ліля.

-А я з Назаром!- сказала і поклала кусок печива собі до рота.

Коли я встала зі столу хтось постукав у двері,Ліля одразу підійшла,щоб відкрити,а там стояли..

-Привіт! А де Марина?- почула я голос Назара.

-Привіт! Заходьте!Вона..

-Я тут!- одразу підбігла і поцілувала його в щічку.

-Привіт, Марино! Сказав до мене Любомир обнімаючись з Лільою.

Привіт!- я промовила обнімаючись з Назаром.

Ось ми вже всі розійшлись по автомобілях і поїхали до школи. По дорозі Назар сказав,що йому не подобається,що я вітаюся з іншими хлопцями,на це я посміялася,але потім він признався,що просто хотів підняти мені і собі настрій. Заїхавши на території школи, Назар припаркував авто і ми пішли разом з Лільою і Любомиром всередину. На дворі вже починався спиратись сніг,це було дуже гарно і холодно. В гардеробі ми повісили свою одежу поставили своє взуття і пішли до шкафчиків, а потім на уроки. Перший урок в нас була геометрія вона пройшла доволі швидко і ось продзвенить дзвінок на перерву. На перерві вирішили пограти у Морський Бій спочатку почала вигравати я,але потім і Назар  наздогнав мене, і на самому цікавому моменті,продзвенів дзвінок на урок. Другий урок в нас була українська література, на ньому ми писали контрольний твір,мені дуже легко вдається писати, тому швидко написала на чернетці і почала переписувати на чистовик,подивившись на годинник в мене залишилося 15 хвилин, і вирішила,що не встигну. Ось дзвонить вже дзвоник на перерву і мені залишається дописати кінцівку.

-Тобі ще багато?!- запитав у мене Назар.

-Ще небагато.- старалась швидше писати.

-Так,хто ще не дописав? Підніміть руки! Два,три,чотири.-почала рахувати руки. Це була та перерва, на якій ми мали обідати,Назар весь час сидів біля мене,і чекав поки я допишу. Ось нарешті останнє речення.

-Все!- сказала я. Ще очима пройшлась по творі чи не допускала помилок. Але здається,що все добре.

-Ну,що після обідати?!

-Так! Про,що ти писав у творі? Ще й така тема цікава "Що для тебе означає дорога людина?!"

-Здається,що це мій перший улюблений урок української літератури,дуже сильно сподобалась ця тема,і тому я написав аж на три сторінки.

-Нічого собі?! Так про що ти писав?-якраз настала наша черга брати обід. Ми взяли,сіли де й завжди,біля вікна,і продовжили нашу розмову.

-Смачного!-побажав мені Назар.

-Дякую! І тобі! Ну,що на чому ми там зупинилась?На тому про що ти писав..

-Я писав про те,хто для мене дорога людина,ну і так далі. До речі я прочитав, вийшло доволі непогано.

-Хмм.. ясно!-"Цікаво чому він не хоче розповісти про кого він у творі писав,може про свою маму!?" літали в голові такі думки.

Ми пообідали,дуже смачний був обід,і пішли в кабінет ти мав б відбуватися  наш наступний урок.

-Ох.  самий скучний урок,хто взагалі придумав інформатику?

-Чому ж він скучний доволі такий цікавий!-відповів Назар.

-Не знаю все, що я в ньому роблю це,те що  постійно дивлюся на тебе і любуюся!-посміхнулась і він мене притиснув до себе. 

Уроки вже закінчились,і ми з Назаром вирішили ще піти в бібліотеку, щоб взяти мені книгу. Походивши по бібліотеці я нарешті вибрала, і ми поїхали додому. Дорогою додому Назар мене дещо запитав:

-Коли ти вийшла в туалет, на парті лежав твій блокнот,я вирішив його подивитися і там були вірші. Ти що пишеш?- 

-Ой то таке цене вірші!- засоромилась я.

-Я читав мені дуже сподобалось! Ти зможеш мені його дати на вечір я прочитаю,в тебе їх там багато я бачив!

-Ну.. цей блокнот..ии..вірші хочеш почитати..так...ну добре.

-От і добре. До речі вже два дні залишилося,ну вже один, сьогодні вже можна і не рахувати.

-Та да,але завтра ти його віддаси,добре!- завжди не любила,коли мої вірші хтось читає,адже їх я пишу ще з шостого класу,тому назбиралось доволі багато,але в десятому класі почала писати про ті моменти,які були найяскравіші,про батьків.

-Я постараюсь,а чому ти так переживаєш?

-Просто ці вірші для мене дуже дорогі.-ми вже під'їхали до мого дому. Я як ні в чому не бувало виходжу з автомобіля Назар теж,щоб попрощатися. І я даю йому блокнота. Іду додому і перед воротами в мене нога посковзнулася і я впала,головою об лід, Назар одразу підбіг до мене,але в мене в очах двойнилося.. Він взяв мене на руки і заніс в мою кімнату,крізь вуха чула,як тітка говориоа  стурбованим голосом,а Назар розказував як це все сталося...

Дякую кожному з вас,що читаєте цю книгу!) Пишіть свої відгуки на рахунок цієї любовної історії,а ще не забудьте про зірочки)Вам легко,а мені приємно!)