Моє перше кохання

Це напевно кінець..

Відкривши очі,я побачила,що біля мене сидячи заснув Назар,не відпускаючи моєї руки. Це було неочікувано приємно. На годиннику була сьома година вечора,а на дворі дуже темно. Я вирішила повернутися лицем до Назара,але він почав просинатися.

-Ти як? Голова не болить.- побачивши,що я вже проснулась, почав запитувати про моє самопочуття.

-Я в нормі! Голова трішки болить,так,що терпіти можна.

-Добре. Тепер буду проводити до самих дверей твого дому. Ти так неочікувано впала,що я навіть не встиг все це побачити.

-Я ж не спеціально!- не могла відвести погляду від нього. Тут раптом забігла Ліля:

-Маришка-так мене називає Ліля- з тобою вже все добре?- захекано спитала.

-Що з тобою,чому ти така захекана? Зі мною вже все впорядку.

-Мама,до мене подзвонила так я тут як тут,думала щось вже серйозне,а тут ще ці сходи..- сіла біля мене на ліжко і дивилася,то на мене, то на Назара.

-Ясно.

-Ні,що я тоді вже піду,якщо з тобою все добре. Не буду вам заважати!- посміхнулась і закрила двері моєї кімнати.

-Ну,що я вже мабуть теж піду.-сказав Назар.

-Якщо ти кудись спішиш,добре!-хоча звісно хотілося,щоб він побув ще трошки часу зі мною.

-Просто я ще маю сьогодні своїми друзями зустрітися.

-Ну добре тоді,-я почала ісвставати щоб його провести до вхідних дверей але він:

-Ти куди,навіщо ти встаєш?

-Щоб тебе провести.-промовила я

-Не потрібно,можливо в тебе голова закрутиться я сам дойду.- цілуючи мою щоку він обійняв.

-Ну добре тоді бувай гарно провести час!

-І тобі також,я тебе ще ввечері наберу.-закриваючи двері він пішов.

Я себе почувала самотньою, тому вирішила взяти книгу і дочитати. Читаючи її, навіть не помітили як швидко час пройшов, подивившись на годинник, на ньому вже  було пів одинадцятої,а в мене ще не зроблені уроки,тому я швидко сіла і почала,робити домашні завдання. Приблизно о двадцятій годині,закінчила робити свої справи і до мене зателефонував телефон.

Це був Назар. Я одразу підняла слухавку.

-Ти ще не спиш?Вибач що так пізно.

-Ні я  тільки щено  закінчила робити уроки.-вже сонним голосом відповіла я.Звісно дуже хотілося спати і трошки боліла голова.

-Ясно! Ти як себе почуваєш,голова не болить?-стурбовано запитам Назар.

-Болить,але терпіти можна.

-Не потрібно терпіти зараз, я поїду в аптеку і привезу тобі лікарства.-почула як він вже встав і почав збиратися.

-Назаре,не потрібно я попрошу у тітки,тим більше аптека зараз такий час вже закрита.-просто не хотіла його напрягати в такий пізній час,хоча в нас були цілодобові аптеки.

-Добре! Ну я чую по твоєму голосу,що ти вже хочеш спати, іди не муч себе.

-Ой,так. На добраніч!

-На добраніч!-ми попрощалися і я одразу лягла в ліжко, навіть не просила таблетку в тітки адже було лінь. І ще можливо вона вже спить,тому не хотіла її будити.

Настав новий день і завтра ми вже їдемо в гори. Проснулася я від будильника,а ще від головної болі. Сьогодні вона була сильнішою ніж вчора,тому не вагаючись я пішла то тільки, щоб попросити таблетку.

-Доброго ранку!-промовила тітка як тільки мене побачила.

-Доброго!Ви не могли б мені дати таблетку,а то в мене голова болить.

-Так,авжеж!- швидко побігла за аптечкою.-Ось це до їжі випий,а це вже після.- дала мені в руки дві таблетки-одну білу а другу  рожеву капсулу. Поснідавши,випила таблетку і пішла на дорогу,чекаючи коли прід'їде Назар.

Трішки змерзла,але все ж таки дочекалась.

-Привіт!-закриваючи двері авто промовила.

-Привіт!-цілуючи мене в щічку відповів Назар,і ми поїхали.

Дорогою до школи,ми ще заїхали в місцевий магазинчик,щоб купити мені шоколадку,чомусь захотілось,але Назар вирішив оплатити,я й не стала заперечувати. Ось ми знову сідаємо в авто і їдемо. Червоне світло,на перехресті. Ось блимнуло зелене,і Назар рушає,як тут нізвідки летить на всій швидкості фура і просто врізається в зад нашого авто, ми летимо невідомо куди, в мене шалена паніка,і це все відбувається в секундах. Чути лише як Назар натискає на тормоз,голосний крик людей,а ще тертя коліс об асфальт... В думках в мене літали думки:Що все це напевно наш кінець! Більше ніколи я не побачу Назара і всіх своїх знайомих, не буду більше тримати міцну і велику руку Назара. Злякалась цього всього.І просто я відключаюсь.

 

Дякую,що дочитали до кінця цю сторінку!) Наступну главу чекайте завтра о 23:00)




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше