Чарівні моменти..

Ось я відкриваю очі і перед собою бачу, як машина починає горіти та,що врізалася в нас.Це настільки було страшно спостерігати,Назар мене взяв за руку і сказав вийти з його машини тому,що хто його зна,можливо і наше авто загориться. Ми вийшли, люди почали сходитись,дивитися, Назар швидко подзвонив до швидкої і поліції,щоб розібратися. Подивившись на наше авто ззаду був відбитий бампер. Я подивилася на Назара чи він в порядку: на його лице на його руки, але нажаль в нього з правого боку лоба текла кров.

-Іі.. в тебе кров.-засунула руку в кишеню,щоб взяти серветки. Приклала до його лоба і дивилася на його прекрасне обличчя. Назар подивився на годинник і сказав:

-Здається сьогодні ми до школи не потрапимо! Дуже швидко приїхала швидка почали спасати того хлопця,що був за автомобілем який горів,а потім до нас підійшла медсестра подивилася, на Назара на мене,а через деякий час і поліція. Назар розказував все так як було. Приблизно  пів десятої ми вже їхали до школи, пропустивши два уроки.

-Що будемо говорити класному керівнику?-запиталася я у Назара.

-Скажемо все так як  було. Їхали, попали в ДТП і так далі.-під'їжджаючи На території школи промовив Назар. Ось вже припаркувалися, вийшли з автомобіля, і рушили всередину школи. Перезувшись,ми пішли до свого класу на коридорі всі стояли,це була перерва, і дивилися як ми йдемо, біля нього стояла Ольга Степанівна-наш класний керівник, її погляд на нас в мене вже лякав.

-Доброго дня! Чому вас не було на перших двох уроках?

- Ми їхали до школи,і на перехресті попали в ДТП,але все в порядку!- розповідав нашу пригоду Назар.

-Як в ДТП? А що з твоїм лобом?

-З ним все впорядку,буду жити!- посміхнувшись я і Назар попрямували до класу. Зайшовши в клас на нас всі кинули погляд,але ми вели себе нормально і не звертали уваги. День пройшов доволі швидко і настав час їхати додому.

-Ти ж пам'ятаєш,що завтра ми з тобою їдемо в гори!?- сказав Назар.

-Авжеж,зараз приїдемо і буду потихеньку збирати валізу. 

Ось я і Назар стоїмо біля моїх дверей,тепер тільки тут ми прощаємся,адже переживає,щоб я знову не гримнулась об лід. Пообнімались,поцілувалися.

-Я тебе люблю!-промовила я

-Я тебе теж!

Попрощались і я пішла всередину будинку.

Привіталася з тіткою і дядьком,а потім пішла збирати свою дорожню сумку. В процесі до мене зайшла Ліля і поспиталася,що я буду з собою брати. Зібравши свою валізу,тітка покликала всіх вечеряти. 

-Дякую! Все було дуже смачно! Здоров'я вашим рукам!-промовила я і ми з Лільою пішли до неї в кімнату. Почали говорити про те ДТП,яке сталось дорогою до школи.

-Тихо! Тітка не повинна про це дізнатися!-промовила я.

-Так вона ще не знає!? А чому ти не хочеш,щоб вона дізналася.

-Тому,що вона буде хвилюватися,і можливо через нього не відпустить вгори.

-Ніііі моя мама не така… тобто..-розгубилася,коли сказала це.

-Не потрібно хвилюватись,я все розумію  в мене більше немає мами,тому можеш твак казати,не треба себе відчувати ніяково коли говоримо про твоїх батьків.

-Добре..

-Марино.! Ходино сюди! Мені потрібно з тобою поговорити!- гукала тітка. Я спустилась сіла на диванчик і..- Чому ти мені не розповіла про ДТП,яке сьогодні з тобою відбулося? Я ж твоя прийомна матір,ти повинна ділитися зі мною такою інформацією.!

-Вибачте,такого більше не повториться! Але я не зможу,вас, називати"мамою".

-Ти можеш іти в свою кімнату!- розчарованим голосом промовила тітка.

Я пішла в кімнату і лягла на ліжко,не помітивши як, я заснула.

Ось настав день, коли мій 10-А і Б,В класи маємо їхати в Карпати. На годиннику була п'ята година ранку.Я взяла в руки свою валізу і почала спускатися,як тітка:

-Дівчата,спускайтесь вас водій завеза до школи.

Ми спустилися,попращалися з батьками Лілі,сіли в авто і поїхали. Біля школи вже стояли два величезних автобуси,всі наші однокласники вже сиділи всередині. Ліля поклала свою валізу в багажник і пішла до Любчика. Я теж поклала свій багаж і вирішила зателефонувати Назарові,як тут він сам до мене дзвонить:

-Привіт! Ти де? -запитав Назар.

-Я біля автобуса,тільки щено поклала свій чемодан,і піду ще прозвітуюся перед Ольгою Степанівною.

-О почекай підемо разом,а то я теж тільки,що приїхав,до речі зайняв нами самі кращі місця.-я побачила,як він вийшов з автобуса і побігла йому назустріч. Ми прозвітувалися і сіли на свої місця. Назар тримав мою руку і не відпускав,я дивилася на його обличчя і не могла відвести від нього очей. Ззаду нас сиділа Ліна з дівчиною з її класу,я з ними привіталися,і продовжила дивитись на Назара.

-Чому ти такий гарний.-промовила цілуючи його в щічку.

-Я.. ? Ну який є такого вже і маєш!- промовив Назар і поцілував мою руку. До нас зайшов наш керівник і почалася перекличка. Всі були на місці і ми рушили. На нас чекала довга і дуже цікава дорога,тим часом я дивилася на Назара,а він на мене,ми тримались за руки,і це були чарівні моменти. Дивлячись на нього,я забувала про все погане,що сталось за сьогодні за вчора за цілий тиждень. "Як же мені пощастило! Зірвала просто золотий джекпот!"крутились в голові думки.

-Про що так задумалась,що аж посміхаєшся!?- запитав Назар.

-Да так про джекпот!- посміхнулась, і поцілувала його в губи.- Давно хотіла це зробити!

-Я теж! Треба частіше!- ми обидва почали сміятись...

Дякую,що читаєте цю книгу!) Дуже рада буду відповідати вашим відгукам!) Ціную кожного читача своєї книги))