Розпач..

-Я очікував не на це питання а на інше… 

-Чому тебе відпустили?- запитався Назар.

-Ну..дати трішки грошей,а потім ще трішки похвалитися,що ми при статусі,от і вся моя історія.

В мене не було слів,одні емоції.. 

-Ти цей вибач мене,я трішки перегонка і не розрахував сили..- вибачався Артем. Це здавалося ще дивнішим.

-Ну ..добре..пробачаю.-відповіла я. Після цього він подав руку Назар і він пішов.

-Що це з ним? - зацікавлено запитала я.

-Можливо він змінив своє ставлення до тебе? Сам був в шоці,коли почав у тебе просити пробачення.

-Добре,що все так!- з полегшенням промовила я. Ми ще сиділи і пили наші гарячі напитки. Чекали на наших однокласників,і я була засмучена,що в перший же день я підвернула ногу. Через декілька годин заходить наш весь десятий клас і сідають всі грітися і замовляти собі щось тепле. Ми з Назаром вирішили піти і роздивитися навколо. 

-Ти можеш йти?- запитався Назар.

-Постараюсь..- але нога не так вже боліла,як раніше.

-Іди мені на спину.-присів,щоб я сіла. Ну я звісно ж сіла,він встав і ми пішли.

-Ти бачила,коли небудь,щоб хмара була біля нас. Ми ж в горах,тут так красиво!- говорив Назар.

-Це правда. Давай сядемо на цю лавочку,тобі вже мабуть важко..

Ми підійшли до лавочки і сіли,почали говорити..

-Вчора ввечері я хотів тобі дещо сказати..-почав розмову Назар.

-Имм.. що саме?-зацікавлено спитала я. І вже не дивилась на вид,а перевела погляд на його карі очі.

- Те,що я тебе дуже сильно люблю!- відповів Назар.

-Ой..ти.. я тебе теж люблю!- посміхаючись промовила я.

-Ні насправді це не те що я хотів сказати.- я вже насторожилась.- Через тиждень в моєї мами день народження і вона сказала мені,щоб я тебе запросив.

-Я вже думало,що ти кудись їдеш.. Так я прийду..

Тут незабаром до нас підійшла компанія парочок: Ліна з Росою і Ліля з Любомиром. Ось вже всі почали виходити і наш  класний керівник почав всіх збирати,щоб повертатися,на годиннику була вже четверта година. Поки ми спустилися і прийшли до наших будиночків вже була шоста година. Ми всі переодягнулися і пішли приблизно о сьомій годині вечеряти. Ми з Назаром сіли за столик і..

-Знаєш кого до  нас підселили..

-Кого?- запиталася я.

-Ні коли не здогадалася б. Артема..

-Що..? - аж встала я з крісла,на якому сиділа.-А як це так?- сіла на крісло і продовжила розмову.

-Я сам не знаю!? Ну будемо якось зживатися. Всього лиш два дні залишилося. Все одно я з тобою буду ночувати,якщо звісно ти не проти..?

-Ти що,коли ти поряд мені сняться хороші сни.

Ми були всі втомлені і хотіли спати,тому пішли до кімнати і лягли. Звісно ж ми спали як і вчора,до нас ще прийшли Любомир і Рома. Назар знову міцно обійняв,притиснув мене до себе і так заснули.

Сниться сон:

"Батьки і  Марина святкують її день народження,мама приносить їй торт, і вона разом з татом співають пісеньку,всі дуже щасливі,а особливо сама Марина. Коли підносять торт,щоб вона задула свічки,і коли включають світло,її батьки пропадають.  Марина гірко починає плакати і все,що було на столі починає розкидати,потім побачила торта і кидає його в стіну. Вона була настільки розчарована,що йде на дах,щоб покінчити з своїм життям. Стоїть вже на краєчку і нахиляється,щоб впасти і…"

 Я просинаюся,від того,що мене збудив Назар.

-Чому в тебе сльози на обличчі,я за тебе так розпереживався.

-Сльози..?- хоча я пам'ятала чітко сон,але вдавала,що не розумію,я витерла сльози,і лягла притягнувшись до Назара.

-Чому ти плакала? Поганий сон приснився?- турботливо запитався Назар.

-Мені приснились батьки,ми всі були такі щасливі.. і раз вони пропали,я навіть не помітила як, вирішила,що не хочу жити,тому хотіла покінчити з життям.

-Більше так не говори.. в тебе є я,а ти мені дуже потрібна чуєш дуже!- шепотом говорив Назар.

-Я чую,але дуже хочу,щоб ти мене поцілував.. - я до нього притулилась,а він своїми вустами до торкнувся моїх,і це був знову незабутній поцілунок.

-Я люблю тебе!-сказала я.

-В я тебе!- і знову поцілував.

Ми заснули і чомусь дуже швидко продзвенів будильник і він з хлопцями пішов до своєї кімнати. Я заснула. На сніданку до мене чомусь приставав Вадим-це паралель мого класу. Назара чомусь не було..? Він мене то за руку схватить,то проведе пальцем по руці. Мені це вже надоїло і я пішла до Назара в кімнату,Вадим чомусь попрямував за мною. Я зайшла в кімнату а там … а там нікого не має, за мною заходить Вадим за собою закриває двері,але не на ключ,тому що в цих дверях не має.

-Ти мені вже давно подобаєшся,але ти чомусь ніколи не дивилась на мене. Я хотів дещо з тобою спробувати,і ось настав чарівний момент.- підходив блище до мене Вадим,але я відходила, потім він почав скидати з себе кофту,а після цього розстібати штани. 

-Не потрібно цього робити,в мене є хлопець і я його люблю!- продовжувала відходити я. І в подумках кликала Назара,щоб прийшов і побіг. Ось він вже до мене підійшов,зірвав з мене сорочку,кинув на ліжко,я крикнула..

-Чому ти кричиш?

Я відштовхувала,як могла,але він мене цілував по шиї,по обличчі,це було дуже гидко,я гукала про допомогу…

І тут вбігає Рома,він відштовхнув Вадима на підлогу і почав його бити,я плакала і не могла нічого зробити,просто хотіла, лише,щоб Назар прийшов і пригорнув мене до себе.

-Ти впорядку?- запитався Рома і дав мені рушника,щоб я прикрилася. Я нічого не могла відповісти,адже мої сльози не давали… Тут заходить Назар з зубною пастою та щіткою в рука і рушником на плечі...