Моє перше...люблю

Розділ 2

Мені здається я тільки но опустила голову до подушки, як вже настав ранок. Глянувши на годинник, я сама собі присвиснула. Дивно, скаже мені хтось, що я о 6:00 буду вже бадьора та готова до праці, луснула б по голові за дурні думки. За 10 хвилинок я вже встигла : заправити постіль, повбирати трохи речі й прямувала тихенько до ванни. Сьогодні я хотіла почати доводити батькам, що вони зробили правильний вибір, що довірились мені. 

Готувавши сніданок, а сьогодні це був запашний омлет, кава для тата, та смачний зелений чаї з медом для мами, я не помітила як промайнув час. Підспівуючи тихенько музиці в навушниках (Queen - We Are The Champions), я насправді відчувала себе переможницею. Батьки застали мене коли я не витримала і в дерев'яну ложку заспівала: 

We are the champions my friends
And we'll keep on fighting till the end
We are the champions, We are the champions
No time for losers, 'cause we are the champions
Of the world

На останньому слові я почула регіт батьків, та коли обережно поверталась піднятою ложкою до гори, так і застигла.

Мама вже обперлась об руку тата і в три погибелі звернулась, тато стримував чортенят в очах і ще намагався триматись, але схоже мій виріз обличчя зробив свою справу. 

- Кх Кх Доню, тут така справа, питаючись осідлати свій регіт, тато намагався підібрати слова, ти це не зупиняйся, ми з мамою давно на концерті не були. І вони зареготали з новою силою.

Вдаривши себе в лоба тою самою ложкою, я повернулась і пробурмотала.

- Ну досить вже, я вам тут сніданок значить готую, а ви глузуєте з мене. 

- Ну добре, мама штовхнула тата в бік. Ми не хотіли тебе образити. Ну ти просто така кумедна, наша чемпіонка і хіхікнула.

- Все ! сідайте.

Ми сіли за стіл, і почали снідати, хоч я ще трохи дула  губи на батьків, можу сказати зі 100 відсотковою впевненістю: так тепло як в моїй родині здається нема ніде. Я коли виросту хочу так само, кепкувати з дітей, підтримувати один одного, та бути щасливою. 

 

За годину батьки вже були зібрані, з валізами й на виході. Мама нервово переглядала всі документи,  не забула чи вона чогось. тато оглянувся та уважно подивився на мене.

- Мала, будь ласка, не підведи. 

- Тато, все буде добре, от побачиш.

Ми поцілувались, я махнула їм рукою, та закрила двері на замок.

Переможний танець кукарачі був обов'язковим ! 

 

Після того як провела батьків, я з переможною посмішкою підморгнула собі в дзеркало і почимчикувала до спальні, зі всією цією метушнею я і не помітила як промайнув час.Солодко позіхаючи вирішила, що я сьогодні молодець і можу з чистою душею посопіти у  подушку.  Дома я сама, батьки будуть на місті тільки у шостій, а зараз тільки дванадцята. Дітям корисний денний сон, ха сама собі пошуткувала, посміялась можна і поспати. 

Коли я вже влізла на веселку, потягнулася за хмаринкою з солодкої вати, майже, так ще трішки, нумо сюди вередлива хмаринко. Стала навшпиньки та пальчиками, пальчиками почала потрохи підтягувати до себе солодке диво рожевого кольору. Так ось коли я вже майже вгризлася зубами у свою примхливу солодку вату у вигляді хмаринки, мені до вуха почало пробиратись якесь неприємне дзижчання, наче противний комар ніяк не відчепиться, відмахнулася рукою раз, два. Коли я повернулася подивитись в очі цій противнішій комасі, хмаринка вислизнула з моїх рук і я не встигла оком моргнути як з під мого носа  вислизнуло моє маленьке диво. 

Розплющила спочатку одне око, потім друге, я зрозуміла, що та сама комаха, був мій телефон. Подивилась та побачила декілька дзвінків від батьків, та смс від Руслана.

"Мала, сьогодні в сьомий збираємось, буду чекати."

Тааак, спочатку батьки. потім збори. Швидко перетелефонувала татові, вони розповіли, що вже на місті та заселились до готелю. який наймала татова компанія.Зараз збираються піти подивитись місто, та десь найдуть що поїсти. Домовились зв'язатись у 10, для перевірки мене, та цілісності квартири.

Руслану я написала, що буду, і пішла збиратись. До виходу з урахуванням близькості місця, у мене в запасі ще хвилин 30, а через те, що я особливо не любила фарбуватись, ще встигну чаю попити. З одягом особливо не замислювалась, вдягла чорні джинси, чорне худі (бо в вечорі може бути прохолодно), чорні високі конверси.З волоссям вирішила не експериментувати високий хвіст і все, пару разів пройшлася тушшю по віях, бальзам на губи та вуаля. Із за не маленького росту 1,70, чорнявого волосся та гострого язика я не виглядала на свій вік, а виглядала трохи старше свого. Можна було подумати, що мені 16-17 років. 

 

Коли я підходила до садка, то почула голосну музику, та десь 7-8 парубків, серед яких був і Руся, дівчат ще не було, чи будуть вони чи ні, я звісно не знала. Всі хлопці були як на підбір, високі, спортивні і як мені здалось із далеку, гарні. Трясця я що попала на виставку Кенів, ущипніть мене. Поки я застигла в декількох метрах від них, я почала думати, а не втекти мені часом від сюди. Може занадто рано мені такі навантаження на серцевий ритм ? Та поки мої п'ятки почали розвертатися, щоб швидко зникнути з горизонту, звісно ж мене побачив Руслан. 

-  Мала ! 

Хех, втекти не вдалося ...Так Лізо, давай.. не бійся ти не з боязких. Підняла голову уперед і у п е р е д !

- Старий! 

Руслан хіхікнув, та і хлопці теж.. 

- Хлопці знайомтесь це Ліза!, мила на лице, але гостра на язик. 

- Ну не так і гостра, не бійтесь своїх не ображаю і підморгнула хлопцям. Якось я  і сама не очікувала від себе такого норову, але є як є.

З хлопцями мене Руслан по черзі познайомив, у них були не лише імена, та потішні Ніки.

Мішка - Мос, Коля - Маковії, Ігор - Костиль, Максим - Сонік,  Саша - Морква (тут до мене дійшло, що це із-за кольору його рудого волосся та конопаток), Кирило - Кір, (тут в принципі все зрозуміло). Вова Вовк, та Русю називали Рись (може через його спритність). Не всі ніки я розкусила., але перепитувати поки що не стала, думаю що потім все зрозумію.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше