Все не таке, як здається

Сьогодні дивний день. Адвокат повернувся з якогось відрядження й одразу призначив мені зустріч

- Мила моя, я не чую ніяких відмов, так і знай. Дуже важливо зустрітися. Це питання твого майбутнього.

- І  не думала відмовлятися. Просто попереджаю, якщо ви не знаєте. Як клієнтка я неплатоспроможна й не перспективна.

- У тебе є долар?

- У мене навіть двадцять є. Завжди з собою ношу на випадок вуличного пограбування.

- Ти передбачлива дівчинка. Приїжджай до мене в офіс. Наймеш мене за долар і відсоток від виграних справ. А якщо програю, то не візьму з тебе грошей.

- Та звісно не візьмете. У мене їх тепер нема. Вони у якомусь фонді,  так сказала няня Жана.

-З  цього місця, будь ласка, повільніше й з усіма подробицями.

- Власне це все. Мені не повідомили подробиць, я сказала, що пришлю адвоката. І лише потім згадала, що на адвоката я зараз не маю коштів.

- Облиш це, мила. Я тобі дуже зобов’язаний, хоч і не можу сказати  за що. Розрахуємось пізніше. Їдь швидше.

- Я не можу собі дозволити фахівця вашого рівня.

- А я не можу собі дозволити втрату такої клієнтки. Приїзди, або йди пішки, якщо така горда. Або я замовлю тобі таксі,  як знову забагатієш, віддаси вдвічі більше.

- Я буду через пів години, містере. Не треба нічого замовляти. Але не думаю що найму вас. Хоч дуже вдячна за турботу. 

Ми й справді ні про що не домовились.  Не через те, що не хотіли.

Тільки привіталися, як адвоката терміново викликали кудись, він дуже стурбувався й майже відразу відбув. Встиг тільки повторити те, що й завжди - нічого без нього не обговорювати або хоча б не підписувати.

А я встигла сказати, що уже підписала щось в страховій фірмі.

Адвокат тільки присвиснув, погладив мою коротку чуприну й махнув рукою.

- Що ж, мила, більше туди не ходи й відтягуй спілкування до мого повернення. Це неприємно, але це не питання життя й смерті. А моя розмова з тобою саме таке питання. 

- Дуже страшно. 

- Твій сарказм протримається рівно до того моменту, як побачиш докази. Тому сиди тихо, не зустрічайся ні з Жаном, ні з фондом, ні зі страховиками. Я працюю над тим, щоб повернути тобі максимум з втраченого. Не заважай мені це робити ,мила, не засмучуй старого товариша.

- Насправді я нічого не втратила. Жан видужає і фонд усе поверне.  - говорила це уже в ліфті , що спускав нас  адвокатом у підземний гараж.

- Добре, так усім і кажи. Але сама сиди тихо й чекай на мене. Пережди. 

- Я пережду. - подивилася на цього кругленького й майже смішного чоловіка з повагою. - Якби ви сказали хоч півслова поганого про Жана, я б більше з вами жодного слова не сказала. Чомусь усі зараз мені кажуть про нього самі прикрості.

- Ти мене знаєш, мила. Ніколи не даю оцінювальних суджень. Тільки факти, докази й прецеденти. Я вважаю тебе своєю клієнткою, хоч ми нічого не підписали. Дію у твоїх інтересах. Не підводь мене.

Ми розпрощалися. Він поїхав, а я справді йшла пішки. Мені потрібно було  побути самій.

Дивне бажання у тої,  що й так сама?

Але мене просто душить те, що я живу у чужих людей. хоч і дуже милих , в їх чужому домі, хоч і дуже зручному .

Відчуваю. що від мене там чекають чогось зовсім не того, що збираюсь робити.

Розповіді матері Себа про те, яким він був у дитинстві здібним, а тепер такий талановитий,  ще й одинокий і травмований юнацькими невдалими відносинами, не обманули б і Мері у меті цього промивання мізків.

З якого дива ця владна й досить сувора жінка так м’яко стелила мені стежку до свого єдиного сина?

Чому саме я? Чи не тому, що чемно мовчу й з усім погоджуюсь, тобто не становлю найменшої загрози її владі в сім’ї?

Ще кілька днів, і ми почнемо обговорювати колір шпалер в подружній спальні.

І це при тому, що від письменника жодного натяку про щось подібне немає.

Цей красень жонатий на своїй книзі,  якомусь шедеврі, що пише уже кілька років. І дай йому боже успіху й усякого щастя. Ми з Жаном просто пограбували бідолаху.

Бачила звіти  з продажів,  чула пропозиції про сценарії. А ще публіка очікує другу частину книги.  

Але я більше ніколи не виставлятиму себе авторкою. Більше не хочу прикидатися ні розумнішою, ні красивішою, ніж я є.

Ввечері розмова, як не дивно, знову зайшла про книгу й нові контракти.

Себастьян перший почав, а Мері підхопила.

-Дівчата, ви ж не будете проти книги про ваші пригоди на острові, якщо я вас добре розпитаю, додам свої спомини й скомпоную нову книгу?

Мері  заплескала в долоньки. Малу зіроньку дуже тішила думка, що і про неї буде книга.

- Справжня книга, як про Красуню, тільки про нас усіх разом! Як ми з ма загубилися,  а татко нас знайшов. І про Бекі! Правда чудово, ма?

- Правда, якщо ти так хочеш. Тільки пам'ятай, про що ми домовились.

Мала хитруся  вдає каяття, але все одно продовжує звертатися до мене “Ма” , навіть якщо ми не наодинці.

І це може стати проблемою.

Що ж.  Не можу її засмутити. Ця дитина  - моє спасіння від ворожого світу. І мені справді не треба іншої подруги.дочки й сестри, крім неї. 

От тільки з нею в комплекті іде стільки всього,що я боюся навіть уявити.

Що скаже Жан коли до нього дійдуть плітки? А раптом йму стане гірше від того, що йому наплетуть?

Треба самій все пояснити. 

І особливо треба пояснити самій собі, чого я хочу, чого боюся й що далі робити.

Поки сама собі чесно не скажу, нічого длі робити не можна.

Почнемо.

Я хочу,щоб усе було, як раніше?

Ні. 

Чому?

Тому що я розлюбила Жана. Причому давно, ще на тому острові. 

І ще тому, що У мене тепер є Мері, а Жан терпіти не може не тільки дітей,  а навіть розмов про них. 

І ще я,  здається, полюбила іншу людину. Молодого бога. І він, здається, до мене не зовсім байдужий. Хоч це може просто через вдячність за Мері.