Ясно, що сталося, не ясно що робити

Мері зблідла,  очі стали круглі, як у порцелянової ляльки. Але стріпнула кучерями й показала мені пальчиком на стілець і на вікно.

Чомусь одразу здогадалася, що ніжкою стільця треба заблокувати двері, бо відчиняються назовні, а у вікно вилізти й  втекти, може навіть і у нашу милу мансарду з плющем.

З жалем розвела руками й похитала заперечливо головою. То ж не гангстери якісь, а поліція. З ордером. Треба допомагати правоохоронцям.

Хоч зараз моє сирітське дитинство трясло мене за плечі й вимагало тікати від копів світ за очі. Не важливо, що нічого поганого ми не робили. Важливо втекти, поки не замели.

Он і вікно відчинене, і низько воно…

Ой як мені зараз потрібен адвокат. До речі в кіно завжди кажуть про право на дзвінок  саме до нього. Що ж,  спробую.

Приклала палець до уст,  просячи Мері не перебивати, поки дорослі люди вияснять, що власне трапилося.

- Місис Ернандес-Марсо, відчиніть, поліція.

- Добрий день. Чи не могли б ви просунути під двері якесь посвідчення і пояснити, чим зобов’язана вашій увазі?

Намагаюся говорити твердо й без агресії,  дихаю животом.

- Ви підозрюєтесь у кіднепінгу.

Мері затуляє собі рота обома руками, киває головою, щоб я не сумнівалась - вона мовчить і себе не видасть.

-Я нікого не викрадала. Будь ласка, покажіть мені ордер  про який я чула.

Під двері просувається аркуш,  на ньому щось написано, але у мене від хвилювання все розпливається перед очима.

Читаю через слово, розумію тільки одне - Себастьян чи то дав Мері дозвіл тут бути, коли був п’яний, чи потім напився й забув, що давав його. От горе моє. Що він з собою робить,  і що нам з Мері через це буде? 

- Офіцере, чи можу я здійснити дзвінок своєму адвокатові?

- Якщо ви, місис Ернандес-Марсо, нам відчините і ми зачитаємо вам ваші права, впевнимося, що з дитиною, яку ви насильно утримуєте, нічого поганого не сталося, то ви зможете зробити дзвінок. Раджу вам співпрацювати з нами. Тоді для вас все буде значно простіше.

Але всупереч цим спокійним словам щось вдаряє у двері з тої сторони. Двері трохи піддаються, одночасно з цим протяг зачиняє раму і знову гупає коли вона прочиняється.

Двері відлітають у різні сторони, в мою кімнату влітає коп, присідає на напівзігнутих ногах, водячи перед собою великим пістолетом, якого тримає на витягнутих руках.

Ноги мої підкошуються, і я намагаюся сісти хоч на підлогу, але не можу поворухнутись від жаху.

- Стояти! Руки на стіну.

Кладу руки на стіну і мене огортає паніка. Зараз Мері перелякають на все життя. Й вона боятиметься поліції так само панічно, як я.

Бо мене так само колись перелякали. Тільки тоді кругом ще було повно крові.

- Не рухатись. Де дитина, що ви з нею зробили?

Намагаюся повернутися, але мене придавлюють до стіни.

- Не рухатись, відповідати! Що це за пляма, це кров? Що ви зробили з дитиною?

Мені в лице тичуть моєю сукнею, облитою цикорієм, який Мері перекинула  на мене зранку. Я так і проносила його з собою, забула віддати в хімчистку.

Намагаюсь щось сказати, пояснити, але дихання не вистачає.

 - Мовчать!

Тут до кімнати входить ще один коп.

- Що тут діється? Нащо ти лякаєш дівчину?

Ага. Це добрий коп, а той що кричить - злий. Ну так в кіно показують.

Добрий коп підходить ближче й лагідно дивиться на мене, але раптом його погляд стає здивованим. Він вражено видихає.

- Це ви?

- Ну так, це я, а хто ж мав бути?  Ви ж ордер  принесли.

Коп вражений. До мене доходить - він зовсім не здогадувався,  що викрадачка дитини - та сама Красуня зі шрамуванням.

Зараз автограф попросить. І я розпишусь на ордері. 

Здається у мене починається справжня істерика.

- Спитай її,  де дитина і звідки тут кров? - злий коп не виходить з ролі.

- Так,  місис, поясніть…

Видихаю і нарешті можу  вимовити хоч пару слів.

- Чи я маю право на дзвінок адвокатові? Бо сказати я можу багато чого, але здебільшого то буде брудна лайка.

- Так. Ви зможете подзвонити адвокатові. Але спочатку скажіть, де дитина, з нею все добре?- повертається до злого копа - Бобе, я ще вмію відрізнити кров від інших рідин і дорослу сукню від дівчачого платтячка.

- Не лякайте мене  офіцере. Можна мені повернутися?

Він киває. 

Я повертаюся обличчям до вікна. Мері в кімнаті немає. Вікно відчинене. 

Роблю крок до нього, але  злий коп перехоплює мене на півдорозі. А добрий перехиляється і цілу вічність дивиться вниз.

Потім повертається і показує злому пальцем вниз, той відпускає мене і стрибає  з підвіконня на вулицю. 

Божечки.Там півтора поверху, невже Мері лежить мертва на клумбі?

Мене переповняє жах. 

Ні, якби вона впала й розбилася, то почувся б крик. Та все одно  страшно. Хоч би моє янголя  не потрапило під машину й не зустріло поганих людей по дорозі до мансарди.

Як вона там зараз одна, без мене, перелякана й розгублена?

Панічна атака не забарилася. І я довго з нею справлялася.

Отямилася, коли добрий коп  простягнув мені смартфон - мені дзвонив адвокат.

Це якась маячня. То ж я йому маю телефонувати й розповісти що сталося.

- Мила моя, заспокойся. Ми уже близько. Все добре, а зараз буде ще краще. Нічого не кажи нікому й нічого не підписуй.

- Мері пропала - ледве вимовляю я крізь задуху, що стискає горло.

- Не може того бути. Подивись навколо. Вона має бути десь коло тебе.

- Вона перелякалася поліції й  вистрибнула у вікно, поки я говорила з офіцером. І тепер її ніде не видно.

- Мила, ти точно помиляєшся.

Адвокат говорив це уже стоячи у дверях і оглядаючи кімнату, де крім мене й коп нікого не було.

За ним виднівся молодий бог,  він же алкоголік і моє горе. На вигляд абсолютно тверезий.

- Тату! - почувся десь з-за спини голос Мері. І повз мене з з-під ліжка виповзла моя дівчинка, жива й неушкоджена.