Себастьян готовий на все. Жан не каже жодного неправдивого слова, і все ж вводить всіх в оману.

СЕБАСТЬЯН

- Як це немає підстав, офіцере! Моя наймана робітниця грубо порушила контракт, залишила свою вихованку без нагляду у чужих незнайомих людей і зникла. І можливо не з власної волі.

- Це буває, містере. З дитиною все в порядку? А ваша недбала няня - вільна людина. Вона ж не ув’язнена, то  може йти куди хоче. От якби дитина постраждала…

- Я подаю на неї до суду, або на тих, хто її примусово утримує. Мені вона потрібна як відповідач або свідок. Подивіться на цю дитину. - показую на заплакану й перелякану Мері - Ви серйозно вважаєте, що їй не завдано шкоди? 

- Ну не знаю. Ви хочете, щоб дитину допитав наш психолог, чи чого ви взагалі хочете?

- Я хочу, щоб ви об’явили розшук і шукали няню, поки не знайдете. Впевнений, вона в місті. Навіть підозрюю, що вона у свого чоловіка. Нехтує обов’язками, перелякала дитину, залишила її саму поруч неврівноваженого злющого собаки. В компанії з підозрілим підлітком і чужою жінкою. Якби я не з’явився вчасно, не знаю, що могло б статися.

- Містере, ви так швидко знайшли свою доньку і врятували її від небезпеки. Може ви й няню так само знайдете?

- Ні, її знайдете ви, офіцере. Офіційно. Це порада мого адвоката. Щоб я міг офіційно пред’явити їй обвинувачення або тому, хто заважає їй виконувати обов’язки няні. Бо мені за тою адресою не відчиняють. А вдиратися до чужої власності я не маю права. 

- Ми теж не маємо таких повноважень, містере.  На жаль. Прошу вашого розуміння. У нас тут на сьогодні  умисне убивство, ножові поранення на побутовому ґрунті, переслідування й ще багато  явно тяжчих злочинів, ніж втеча няні від вашої милої дитини. Мої співчуття. Ви можете залишити своє  звернення, якщо вважаєте за потрібне. І навіть скаржитися на мене. Як у нас вивільниться хтось з молодших офіцерів,  я з вами зв’яжуся.

- Тобто виїжджати на виклик з приводу атаки марсіан на будинок ветерана в’єтнамської війни входить, а розшукувати безслідно зниклу няню - ні?

- У вашої няні є арсенал, яким можна покласти пів кварталу, не виходячи з дому? Ні? Я так і думав, що немає. І це велике щастя. Прошу мене вибачити - у нас терміновий виклик.

Відчай. Ні, не так. ВІДЧАЙ. 

Подивіться на цього придурка, що  бігав за якимсь міражем і втратив кохану.  Не просто втратив. Залишив в біді, наразив на смертельну небезпеку, і тепер вона пропала.

Адвокат не стримався й сказав-таки прямо, що я ідіот.

Коп сказав те ж саме не прямо, ще й відмовився її шукати.

А ще день тому все було так чудово.

Я вчора нарешті  позбавився тої капсули, що мені підшили, коли  мати дістала  своїми фобіями і розповідями про те, що я стану алкоголіком.

Також вчора оглянули мої руки й сказали, що все зажило й можна ними робити майже все, але не дуже енергійно, бо нова шкіра ще тонка й ніжна. Як у немовляти. 

Мозок теж, як пізніше виявилося.

Заскочив після всього  до ювеліра, забрав обручку. Сподівався,  вона не завелика на ті тоненькі пальці.  І на те, що на цей раз мене вислухають, а не обіллють презирством.

Ну сам винуватий. То був невдалий експромт. 

Вона так перелякалася. А потім так швидко заспокоїлася у мене в руках.

Схотілося нарешті їй прямо сказати, що захищу і нікому не дам скривдити, що можна уже нічого не боятися, я завжди буду поруч.

Щось говорив. Вона дивилася здивовано і мені здалося, що з надією. Потім згадав,  що у мене ще нема обручки. А Мері нагадала про контракт.

Опам'ятався над горою капусти,  її спина  випромінювала  мегатони презирства й ображеності.

Ну хто ще б  міг найкрасивішій і найневпевненіший у собі жінці світу робити пропозицію руки й серця з дурнуватими жартами, у маркеті біля капусти, без обручки й у старих шортах?

Навіть  не знаю, скільки доведеться вибачатися. Й діамант в обручці маленький, хоч ювелір сказав, що чистої води.

По дорозі додому закинув рукопис до видавництва, а ще раніше відправив електронний варіант на мило. 

Якби не моя мила, все пропало б. А тепер навпаки - все прекрасно і буде ще прекрасніше, коли я випрошу собі прощення.

Передчуття було, що все висить на волосинці й зараз обірветься.

Я перелякався уже тоді,  коли вона з’їла перше тістечко. А коли третє,  моя паніка стала майже безконтрольною. Ясно бачив, як вона встане з-за столу,  чемно попрощається і піде від мене назавжди. 

Краще тепер язика собі відкушу, ніж хоч півслова скажу про те, що вона надто худа.

Ще ті прокладки.  Нащо вона поклала їх у сумку? Тут є полиці й аптечка. 

Ви знаєте, що то було за випробування для мене - спершу взяти їх з полиці у маркеті, а потім витримати погляд касирки, коли вона побачила їх у мене серед коли, тістечок і піци. Ну й нехай дивиться. Моя дівчина сердиться,  й моїй дівчині потрібні прокладки. Ніщо хай не стає в цей момент між мною й трьома крапельками.

Цей квест  я пройшов, обручка в кишені, залишилося ніби небагато - попросити вибачення. І щоб мене вибачили.

Я ж бачив, коли виїжджав, що вона уже на мене не сердиться. Так дивилися мені в спину, наче хотіла навіть покликати. 

Не можу підібрати слів. Вони кудись зникають, коли хочу щось важливе їй сказати. Я ж письменник. Але у мене в ці моменти ступор, страх, наче перед  чистим аркушем. І враження, що вона мене висміє, як тільки закінчу говорити.

Письменник без публікацій. Ніхто і звати ніяк. Спортивний репортер, батько-одинак.  Треба було залишатися у футболі. Хоч грошей би заробив на пристойний будинок.

Тільки одне у мене є, за що точно не соромно.

Мері, мій янгол, моя остання соломинка. Витягла мене з депресії, просто своєю присутністю змусила працювати, писати, повірити в те, що зможу стати гарним письменником, а не поганим банкіром, привернула  до мене мою кохану. 

Я не я буду, як розчарую дочку і не приведу Красуню в наш  новий дім уже як її матір. Сам я не наважився б. Вона  не подивилася б на мене, якби не Мері. То вже потім трохи роздивилася і нібито симпатизує мені.