4 Глава

Січень закінчився, свята минули і усі вже на повну вникли в навчальний процес. Розпочалися самостійні та контрольні роботи, здача контурних карт та рефератів. Станіслав, окрім того, що сам проводив уроки в закріпленому за ним класі, ще й відвідував уроки інших вчителів, щоб ознайомитись з навчальним процесом.

Тижні помалу спливали і Ліза вже трохи звикла до його випадів та жартів, та й інших вчителів це вже не дивувало. Усі сприймали Стаса, як веселого та дотепного хлопця. Інколи Ліза залишалася після уроків, щоб перевірити контрольні роботи і Стас допомагав їй у цьому. Єлизавета була приємно вражена, адже нахабний практикант виявився досить цікавим співрозмовником. Часто, коли Ліза проводила урок, а в Стаса було «вікно», то хлопець біг в найближче кафе та замовляв для неї чай, а для себе каву в паперових стаканчиках. «Дрібниця, але приємно…», - усміхалася про себе вона. Інколи Ліза дозволяла, щоб Стас підвіз її додому. Це траплялося тоді, коли довго засиджувались на роботі за перевіркою зошитів.

Сьогодні в Єлизавети видався важкий день: потрібно перевірити багато контрольних та контурних карт. Спершу вона хотіла брати усю цю макулатуру додому, але Станіслав визвався допомогти з перевіркою.

 - Гаразд, - погодилась вона. – Так дійсно буде швидше.

 - Можна вам задати нескромне запитання? – з-під лоба глянув на неї хлопець.

 - Спробуйте, – зиркнула на нього через лінзи окулярів.

 - Я так зрозумів, що у вас не має власної сім’ї. Чому?

 - Тому, що так склалися обставини, - не визначено відповіла вона.

 - А хлопець у вас є?

 - А це вже не ваша справа.  Вона відклала ручку та уважно поглянула на нього. – Сподіваюся, ми більше не будемо повертатися до теми мого особистого життя?

 - Окей, – кивнув Стас. Він відразу зрозумів, що Ліза не хоче розповідати про особисте через якісь неприємності, які трапились в минулому. «Сто відсотків тут причетний якийсь чоловік, - міркував хлопець, - і рано чи пізно, я про все обов’язково дізнаюся…»

Єлизавета зацікавила Станіслава ще при  першій зустрічі. Йому завжди подобалися старші жінки. Вони були вольові, розумні, впевнені, а головне знали собі ціну та не кидалися на першого кращого. Звичайно, в Стаса були й однолітки, але справжню насолоду від стосунків він отримував із зрілими жінками. У свої двадцять два роки таких особливих романів у нього було два.

 Перший роман з Валентиною розпочався, коли йому виповнилось вісімнадцять. На той час їй було двадцять п’ять років. Вона працювала перекладачкою на якійсь крутій фірмі, а він навчався на третьому курсі. Все розпочалося так гаряче та пристрасно, але і швидко згасло. Їхнє бурхливе кохання протривало рік. Розійшлися банально, через те, що Валя виїхала за кордон і згодом вийшла заміж за бізнес-партнера фірми, де колись працювала.

Потім була Ніна. Їхні стосунки були відразу приреченими, адже вона була одруженою жінкою. Стас став для Ніни такою собі розрадою, забороненим плодом, її особистим адреналіном.  Вона зважилась на зраду через постійні сварки та непорозуміння з чоловіком. Проте, головною причиною була відсутність у сім’ї дітей. Та ейфорія швидко випарувалась. Ніна помирилась з чоловіком та почала лікуватися від безпліддя. Через пів року жінка завагітніла і в сім’ї все налагодилося. А Стас знову залишився один. Хлопець не нарікав, адже з самого початку знав, що так буде, але ті вісім місяців, які провів з Ніною, залишили по собі приємні спогади.

Після кожного розриву Стас ніколи не страждав. Так, йому було сумно та самотньо, але на цьому усі хвилювання закінчувались. Так було по тій причині, що ні Валентину, ні Ніну, ні інших дівчат, з якими був, не кохав по-справжньому.

Поки Ліза заглибилась в перевірку контрольних, Стас раз у раз поглядав на неї. Хвилясте темно-каштанове волосся розсипалося по плечах, а густа гривка прикривала шнурочки акуратних брів. Очі… Її очі були особливими. Великі, виразні, сині. Не водянисто-блакитні, а волошково-сині. Навіть її окуляри не могли приховати краси тих очей. Погляд Стаса зупинився на її губах, підведених помадою малинового відтінку. «Мабуть, солодкі…, - подумав. – Так би і поцілував їх…». Немов відчуваючи його погляд, Ліза підвела на нього очі. Стас миттєво втупився в контурні карти, але незмінна хитра посмішка не сходила з його обличчя.

Єлизавета йому дуже подобалась. Це він збагнув, коли прийшли вихідні. Стас постійно думав про неї, поривався зателефонувати, але кожен раз полишав ці спроби. Що він міг їй сказати? «Привіт! Ходімо погуляємо?» Смішно, тупо, наївно… Та вона просто пошле його під три чорти і всі ті дружні відносини, які так старанно будував, полетять коту під хвіст. Ні, не може він так просто зателефонувати їй.

Спершу Стас думав, що це просто звичка. Ось так за три тижні просто звик до неї і все. Буває ж таке, що підходить тобі людина, з нею комфортно, цікаво і почуваєш себе вільно та невимушено. Стас так себе переконував в тому, що нічого, окрім дружніх стосунків не відчуває до Лізи, що вирішив наочно перевірити це та зателефонував до Каті. З цією безвідмовною дівчиною вони зустрічалися час від часу для того, щоб розважитись. Секс без зобов’язань задовольняв обох. Але, виявилось це не допомогло. Думки все одно поверталися до Лізи. Мало того, тепер він ще й уявляв її в еротичних позах замість Каті. «Просто жесть!» - нервувався Стас. Швидко розпрощався з дівчиною та знову завис на фотографії Лізи. Якось, заради розваги, ще в перший тиждень практики, Стас непомітно сфотографував її, коли проводила урок.