Моє табу

6 Глава

Ліза прокинулась з чудовим настроєм. Сьогодні особливий день. Сьогодні вона стала на рік старшою. Почався новий відлік ще одного десятиліття в її житті. Першого уроку в неї не було, тому є достатньо часу, щоб неспішно зібратися на роботу. Вона вклала волосся легкими хвилями та зробила не надто яскравий макіяж. Одягла спеціально придбану для ювілею сукню, шовкову, лілового кольору з квітковим орнаментом.

 Хтось подзвонив, Ліза відчинила двері і перед очима відразу замайорів величезний букет кольорових тюльпанів.

 - Добрий день! – промовив хлопець з служби доставки. – Вітовська Єлизавета Антонівна?

 - Так…, - розгубилася Ліза.

 - Підпишіть, будь ласка. Вона на автоматі поставила підпис на бланку, а кур’єр передав їй чудовий букет.

Єлизавета була приємно вражена. Вдихнула солодкуватий аромат і помітила невеличку листівку. «З Днем народження, чарівна наставнице!» і підпис «Стас». Ліза усміхнулась та знову вдихнула весняний аромат квітів і поставила букет у вазу.

Їдучи в метро, пригадала події двох попередніх днів.

Два дні тому…

В понеділок по плану, Стас провів контрольну роботу. Учні добре підготувалися, особливо дівчата, тому усі отримали хороші оцінки. У вівторок провів відкритий урок, на якому була присутня уся дирекція. Практикант помітно хвилювався, тому крадькома кидав погляд на Лізу, а вона ледь помітно кивала, підтримуючи його. В результаті, все пройшло добре. В кінці уроку Валентина Едуардівна похвалила Стаса за сумління.

Після уроків директорка викликала Єлизавету до себе.

 - Я дуже задоволена тобою Єлизавето, – усміхнулась жінка, - Ти добре справляєшся, але…, - вона стишила голо,. – до мене дійшли чутки, що ви залишаєтесь з Станіславом на роботі після уроків.

 - Він допомагав мені перевірити контрольні роботи, Валентино Едуардівно, в цьому не має нічого такого, що суперечило б принципам моралі та етикету, – спокійно промовила Ліза.

 - Не має, але ж ти знаєш, як люди люблять перебільшувати… Нам не потрібно ніяких непорозумінь з родиною Волошинів, ти ж розумієш? – підняла брову директорка.

 - Звичайно, не хвилюйтесь, ніяких непорозумінь не буде,  – сказала Ліза.

Після цієї розмови з директоркою, Єлизавета відчувала себе якось не комфортно. Вона вже і сама зрозуміла, що Стас приділяє їй зайву увагу, особливо враховуючи випадок з забутим телефоном. А сьогоднішній вчинок ще більше впевнив її в цьому. «Квіти просто шикарні, - думала вона, - але потрібно брати ситуацію під контроль».

Як і завжди, на День святого Валентина, в школі біля учительської вивішували велику поштову скриньку. Усі бажаючі  могли кинути туди листівки з привітаннями чи валентинки. В кінці уроків старшокласники розносили ці послання своїм адресатам.

Уроки проходили у веселій атмосфері. Усі дівчата причепурилися та з нетерпінням чекали на закінчення уроків, адже сподівалися отримати валентинки від своїх таємних шанувальників.

На Єлизавету з самого ранку також чекав приємний сюрприз від її 10-Б. Учні привітали свою керівничку з Днем народження, подарувавши букет червоних троянд та подарунковий набір, який складався з флешки, іменної ручки, блокноту та коробки шоколадних цукерок. В учительській Єлизавету також привітав увесь педколектив на чолі з Валентиною Едуардівною. З нагоди ювілею, Єлизаветі подарували золоті сережки та перстень з сапфірами.  Іменинниця запросила усіх на святкування в кафе, а оскільки Стас на даний час є також членом колективу, то  також був серед запрошених.

Ліза ще не мала нагоди подякувати йому за квіти, тому лише під кінець робочого дня, коли учні з нетерпінням чекали на свої валентинки, їй вдалося поговорити з ним. Ліза тепер з обережністю спілкувалась з практикантом, щоб бува хтось нічого не помітив, хоча для таких хвилювань не було жодних підстав.

 - Дякую вам  за букет, для мене це була приємна несподіванка, – усміхнулась.

 - Радий, що вам сподобались квіти, – глянув їй у вічі своїми лукавими очима, – Гарно виглядаєте… В принципі, як і завжди…

 - Дякую… Зашарілася вона. «Ліза, заради Бога! Поводишся, як студентка на першому побаченні!», - корила себе вона.

Після уроків, щасливі учні з оберемками валентинок розійшлися по домівках, а ще більше задоволені вчителі усією юрбою попрямували в кафе. Коли усі розмістилися за довгим святковим столом, Валентина Едуардівна, виголосила тост:

 - Вітаємо вас, Єлизавето Антонівно, з ювілеєм! Впродовж тих років, що пропрацювали у стінах нашої школи, ви проявили себе, як професійний педагог, сумлінний працівник та добра і чуйна людина. Тож бажаю вам щастя, здоров’я, наснаги та здобутків і щоб усе у вашому житті складалося «на відмінно»!

Станіслав сидів навпроти Лізи і не міг відвести погляду від неї. Ще з самого ранку, коли побачив її у цій яскравій сукні, то шалені думки та емоції не давали спокою. Вона, немов весна, увійшла в клас. Усмішка засяяла на обличчі, а очі світилися щастям, коли учні вітали її. Неодноразово говорила йому, що вони для неї, немов рідні діти. Усі такі різні, але тим і особливі.

Ліза намагалася не звертати увагу на той пильний погляд Стаса. Не хотіла щоб це ще хтось помітив. Не хотіла, щоб потім за спиною шепотілися та обговорювали її. Саме її, адже через декілька тижнів практика закінчиться і він піде, а вона залишиться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше