Розділ 12

• Тату, чого тобі не спиться??- крикнула дівчина

Розплющивши очі побачила перед собою незнайомі стіни зеленого кольору та величезну люстру вверху. Це не її кімната. Ні, ні, ні. Цього не може бути.

• Невже я ...
• Заснули у мене вдома? - продовжив замість неї вже знайомий голос Левицького
• Тільки не кажіть, що я і справді проспала тут всю ніч, це ж неправда? 
• Як це може бути неправдою, якщо ти прокинулася у моєму ліжку? 
• Чому ви не розбудили і не відвезли мене додому? 

Мар‘яна лежала мов вкопана. Чого це він дозволив залишитися у нього вдома, а головне не розбудив її ?

• Я намагався, та ти не хотіла вставати. Це все через втому Мар‘яно, тому я залишив тебе  у своїй кімнаті. Як спалося? 
• Якщо скажу , що погано , збрешу. У вас комфортно.

І чого вона це ляпнула? Вона ж з ним в поганих стосунках.  Чому останнім часом вона почала помічати , що він насправді хороший чоловік та викладач. ?

• Хочеш кави? 
• Емм , не відмовлюся.

Мар‘яна підвелася, взула тапки та попрямувала на кухню. Затишно та тепло. Ніби в себе удома. Так вона почувала себе в квартирі Ореста Дем‘яновича.

• Як проведеш сьогоднішній день? - спитав куратор
• Сьогодні субота, емм, напевно буду  відпочивати , можливо піду до Насті. 
• Ось тримай.

Він простягнув їй чашечку кави, запах якої сподобався Мар‘яні, і хоча вона не прихильник цього напитку,  сьогодні із радістю її коштувала.

• Тобі не холодно? 
• Ні, все добре. У тебе тут затишно. 
• Ми перейшли на ти?

Блін, вона зовсім забула, що перед нею не якийсь хлопчисько, а її куратор.

• Перепрошую Оресте... 
• Можна і на ти - перебив її чоловік
• Чого це ви такий добрий, а? Напевно продумали план, як завалити мене домашніми роботами із додаткового? 
• Ні, я - він не договорив, а підсунувся ближче до дівчини та торкнувся її руки. 
• Що ви ...

І тут сталося те, чоого Мар‘яна найменш очікувала. Орест поцілував її. Спершу зовсім легенько торкнувся губ, несміливо, ніби боявся , що їх хтось побачить, а потім все пристрасніше.

Вона б повинна була відштовхнути, накричати, але і сама відповіла на цей поцілунок, і сиділа немов у жаркому полум‘ї спостерігаючи за тим як її куратор почав її обіймати.

• Пробач, я , не знаю, що зі мною останнім часом. Відколи ти з‘явилася в моєму житті, я втратив контроль і .
• Оресте Дем‘яновичу, я так не можу. Вибачте, але це неправильно. Я піду
• Мар‘яно стривай!

Та вона не хотіла нічого слухати. Швидко схопивши свої речі викликала таксі та поїхала додому, а на вустах ще досі залишився слід від палкого поцілунку.