Розділ 4.

Як то кажуть: груди вперед попу назад і походкою від бедра на полювання. Головне в полюванні застати жертву в росплох, щоб вона не зрозуміла, що відбулося і не змогла включити мозок, іншими словами стресова ситуація. А зараз ми проведемо провірку, наскільки стресостійкі працівники лікарні. Отже, виходжу різко з повороту і зупиняюся перед двома здивованими інтернами. І починаю свою виставу....

- Що тут відбувається, що ви тут робите?!,- голосом командира запитала я, в таких ситуаціях залізно правило яке? Правильно...нападай першим.,- Чому це ви шляєтеся тут без роботи?

- Емм... нам сказали тут дежурити,- не сподівалися хлопчики такої навали, хм, добре-добре.

- Я зараз доповім Володимиру Віталійовичу, що ви тут просиджуєтеся і нічого не робите,- продовжую звинувачувати бідолах.

- Як ж так?! Ми тут чергуємо поки всі інші на обідньому перериві,- обурився один.

- Ваші імена,- тоном халка промовила я,- вони мовчать, налякала...,- Я другий раз не повторюю,- строго подивилася на них, що одних з хлопчиків трохи дьоргнувся, Йой так недалеко і до нервного зриву, БУ-ГА-ГА, яка я погана.

- Аааа ааа хто ви?,- чуть не заїкаючись промовив один.

- ЩО?! Ви навіть не знаєте хто Я? Та як ви смієте, сосунки недорослі, у вас ще молоко на губах не висохло. І ви називаєте себе майбутнімі лікарами, не знаючи персоналу і їх незамінних лікарів? Який сором! Мені обов`язково потрібно буде доповісти про вас Володимиру Віталійовичу, і повірте мені, він вас по головці не погладить,- жорстко пресую їх.

- Ні, ні, вибачте нас, будь ласка, не впізнали вас,- почав заливати мені один.

Чесно слово, мені захотілося заржати на всю лікарню від цих недоросликів, але все таки втрималася, адже потрібно продовжувати тримати лице і статус. Яка кумедна все таки ситуація... а ті сусліки продовжували кланятися.

- Ми приносимо свої вибачення за нашу некомпетентність,- сказав розумніший, на мою думку, хлопець.

- Хммм,- потримала я театральну паузу і сказала:-Добре, я приймаю ваші вибачення, але це в останній раз. Не дай Бог,,, чуєте? Не дай Бог, ви мені ще раз на око натрапите,- пригрозила я, а хлопці лиш закивали своїми голівоньками,- йдіть і працюйте, сьогодні я добра і відпускаю вас.

Хлопці не роздумуючись швидко втікли, що аж п’ятками світили. Пх.. не втрималася і засміялася, а не погано я їх. Заспокоївши приступ сміху від цієї ситуації, продовжила свій маршрут прямо на вихід з цієї лікарні. Головне, щоб інші люди не почали шарахатися від мене, а то я не дуже то стійка настроєм, можу когось і покусати...або і ще щось зловіщіще...