Розділ 6.

Гордою походкою, покидаю місце бою. Йду ще погуляю і насолоджуся цією атмосферою, до того як повернуся в палату. Ааагрр, не хочу повертатися. Але моїм планам не було суджено   збутися. Мене різко зловили за руку і обернули. «І хто ж це такий безсмертний з’явився?»,- промайнуло в мене в думці. Я не було здивована, побачивши об’єкта мого роздратування, але це вже починало надоїдати.

- Що це взагалі було?,- промовила моя жертва.

- Ви про що, молодий чоловіче?

Спокійно промовила я, в таких ситуаціях найкраще тримати себе в руках, холодно і різко повернути все у свою користь.

- Ви б не могли відпустити мою руку, мені боляче і ви посягаєте на мою приватність.

Жорстко і серйозно відповіла я. Хлопець був здивований моїм тоном і поведінкою, він швидко відпустив мою руку.

- Ще раз запитую, що це тільки що було?

Ймовірно, його ще ніколи так не відшивали.

- Ви про що? Про інцидент нашого зіткнення? Не переживайте, я вас пробачаю за неуважність, можете йти далі.

- ЩО?! Ти мене пробачаєш? І перестань до мене звертатися на ви, я не настільки старий.

А Данусю то це заділо за живе. Пх.

- Оууу,- наіграно здивувалася я,- то ми вже на ти?

І хитро-хитро так усміхнулася.

- Та що з тобою не так?

- Зі мною? Хмм... здається нічого такого, хоча...а зрештою, це не так важливо, і такою приватною інформацією не поширююся невідомим людям.

І моргнула хлопцю, все таки я поставила його в повний тупік, він не може оговтатися. І тут підбігає до своєї статуї Пінкіпай (так я назвала ту блондину в рожевому) і починає його тормошити. Хлопець не одразу оговтався.

- Данусю, та що з тобою? Зірвався за цієї дівкою, а тепер стоїш істуканом, вона щось зробила?,- і зловісно так зиркнула на мене. 

- Звичайно, ці всі ваші сімейні мелодрами занятні, але мені надоїв цей цирк,- сказала я.

Чесно вже надоїло вислуховувати їхні сварки і претензії цього кобеля, потрібно це все завертати.

- Дашо, не лізь, а Ти нікуди не підеш, тобі ясно?

Він з мене сміється? Ха, щось це все затягнулося, все він починає мене виводити, я підняла брову верх, показуючи йому все що про нього думаю, тим часом як його Пінкіпай почала рвать і метать.

- Та що це таке? Я твоя дівчина, як ти можеш зі мною так говорити?! І що тобі потрібно від цієї шавки?

Вона дійсно мене так назвала? Мдааааа, за нею плаче больнічка, так швидко завестись? І питання з чого? Да ладно це не мої справи...

- Дашо, слідкуй за своїми словами, інакше...

- Що інакше?! Давай кажи? Що ти зробиш ?!

- Я перепрошую, але давайте ви свої сімейні справи будете вирішувати наодинці і без мене?,- втрутилася в розмову я.

Мдаааа на мене навіть не звернули уваги...

- Вона тобі сподобалася? Ти мені зраджуєш з нею?,- не могла заспокоїтися Пінкіпай.

А я думала ці рожеві єдинорожки милі і безневинні, що не скажеш про цю блондинку-істеричку. Дівчино-дівчино, та ти не вмієш поводитися врівноважено з людьми...

А Дануся все більше й більше злився, здається, зараз настане його пік і він вибухне. Що і сталося...

- Ти мені ніколи і не була дівчиною! Ясно? Сама собі так вирішила. Ти мені надоїла, забирайся геть.

- Що?,- ледь не плачучи промовила дівчина, - Ось так значить?

Дівчина розплакалася і побігла назад. А Даня обернувся на мене.

- Аяяяй, як ж так можна з закоханою дівчиною, негідник ти, Дануся,- гірко, усміхнувшись, промовила я.

- Давай тільки без ще твого повчання, тим більше я вже давно збирався з нею порвати, а тут ще і така нагода, і твоя поява,- ігриво промовив він.

Люди добрі тут ще одного треба в психушку завести, а то не розуміє людські слова. Я закотила очі, вже збиралася покинути це місце як пошвидше, як тут з ні від куди появилися голоси.

- Шукай її там, а я піду в іншу сторону, якщо ми не знайдемо нашу втікачку, то нам кришка.

Опааааа..... приїхали , мене спалили, куди ж втікати? Потрібно, якось сховатись від моїх переслідувачів і непомітно добратися до моєї палати. Але як ж це зробити? Я задумалася, не зважаючи на зацікавлені погляди, направлені на мене з сторони одного непробивного істукана.