Розділ 8.

Я бігла дуже швидко, аби потрапити у свою палату першою. Все таки спалитися не хотілося б. Через пару хвилин я була уже в себе. Раптом відкриваються двері і заходить Володька з двома інтернами (так-так з тими самими, які ще потім за мною бігали).  Мммм.... а непогано вони виглядають, давно їм ніхто марафону по забігу навколо лікарні не робив. Ну це і на краще, як то кажуть, рух це здоров’я. Ви ще мені потім на старості літ дякувати будете хлопчики. Яка я все таки добра людина, не можу натішитися собою. А зараз до головного, у таких випадках, що треба робити? Правильно... клеїти з себе дурочку. І я не я і ти не ти, а взагалі я тут нідо чого, тільки мимо проходила. Робимо оленячі очки, губки надуваємо і вуаляяяя....

- Володимире Віталійовичу, ви так давно до мене не заходили, я вже думала, що ви про мене забули,- з жалібними нотками промовила я.

Володька зніяковів, хотів щось сказати, але я його перебила.

- Я знаю, що ви дуже зайнятий, на вас тримається усссяяя лікарня, від лиця усіх пацієнтів я виражаю вам щиру подяку за таку відданість.

Охххх та з мене прекрасний оратор. У когось навіть челюсті відвисли. Пфффф.

- Емм, Олександро, мені дуже приємно це чути, дякую. 

- Оуу, я навіть не звернула уваги, що з вами прийшли ще два молодики,- я повернулася до них і з милою усмішкою сказала:- Вітаю вас. На жаль, я не знаю, як вас звати, але дякую за ваш візит. Так що привело вас до мене, шановні?

- Олександро...- з якоюсь невпевненістю промовив Володька,- ці хлопці стверджують, що ти втекла з палати і вони тебе шукали.

- Що?-  зі здивуванням вигукнула я, а зараз увагааааа,,, короночка, сльозки в студію, ТАДАМ...і сльози потекли по щоках,- та я, я ніколи б, хлип, хлип, не обманювала вас. Як?! Як я могла пройти повз стількох лікарів?

- Та, та вона бреше ! Вона прикинулася лікаркою і надурила нас!- сказав один з постраждалих.

- Та що ви таке говорите! Як така дівчинка, як я, могла обвести навколо пальця таких хлопців, усі мають знати колектив в лице, адже це сором не знати своїх майбутніх колег. - вирішила трохи підперти хлопчин під стінку.- Це якесь непорозуміння. Можливо, це хтось був інший, і ви погано розгледіли, переплутавши зі мною?- з надією і з сльозами в очах запитала я.

І тут взяв слово Володька: «Я перепрошую за моїх учнів, вони скоріш за все просто щось не так зрозуміли, чи не так?!»

- Так, так,- зі страхом відповіли вони,- це хтось був інший, ми погано розгледіли. Вибачте, що потривожили вас,- і скоренько вибігли з палати, піфф чуть не кланялися.

Поки я дивилася на увесь цей цирк, не побачила , як мій шановний лікар підсів на край ліжка і підніс руку, щоб витерти мої сльози.

- Ще раз приношу свої вибачення за цей інцидент, такій красуні не личить плакати через цих бовдурів.

Щось мене напрягла ця ситуація і я спокійно запитала: «Цікаво, скільки жінок на це клюнули?»

Володька прищурив очі, встав і вже відкривши двері сказав: «Добре відпочинь і набирайся сил»

- Приходьте ще, я з нетерпінням буду вас чекати, Володимире Віталійовичу.