Глава 5. Нерівний поєдинок.

- Привіт, незнайомко! Ти особлива, не така як інші, я зрозумів це, як тільки відкрив твій профіль, з перших рядків. Напевне ти маєш красиве ім’я. Я впевнений воно особливе. І я хотів би його дізнатись. Мене звати Ван-Дін. Поспілкуємось?

На акаунт, котрим правила Сімон було відправлене повідомлення.

- Ну що там? Є новини? – настрочив Марк в месенджері.

- Я була так зосереджена створенням для неї крутого незнайомця, що здається трохи загралась.

- Тобто? Ти створила? Вдалося? Написала їй? І що вона відповіла?

- Створила Ван-Діна. А вона мовчить поки, ігнорує, зараза. Зате інші дівчата злітаються на цей акаунт як мухи.. 7 повідомлень за хвилину.

- О, ти хотіла сказати, як бджоли на мед?? То Ван-Дін містер популярність.

- Аж занадто. Мені здається це пуста затія. Нічого не вийде. Як вже дістала вся ця історія. Хочеться закрити всі додатки і видалитись з павутини.

- Не забувай про страву. Вона відповість.

- Я вже не знаю, мені здається що ні.

- Побачимо. Надішли їй фотку.

- Яку? Нащо їй фотка, вона їх може подивитись в його акаунті.

- Не таку. Там де вони вдвох.

- Тобто? Ти хочеш сказати..

- Саме так, ну їй же подобається все таке. Дизайн, обробка, віртуальні історії. От і зроби її з ним, де вони сидять у кафе каву п’ють. Вона вже мабуть дрижить своїм віртуальним мозком, представляє, як вибралась з павутини і вулицею пішла гуляти. Смайлик.

- От насмішив. Дрижить віртуальним мозком… Ха ха. Смайлик. Зараз їй буде. Фантазія. Острів фантазій. Для неї.

- Напишеш мені посилання на сторінку Ван-Діна. Хочу знати, як вона відслідковуватиме айпі адресу, щоб вона не знайшла, що це твоя, заплутаю тут дещо.

- Добре, тримай.

Марі’ надіслала йому посилання на сторінку Ван-Діна. А потім задизайнила все як описав Марк, і додала ще смакоти від себе, надіслала тій віртуальній ляльці фото і відео нового залицяльника.

Сімон все одно не відповіла.

Тоді вона написала: Ти не така як інші, і у тебе красиве ім’я. Я знаю, що тебе звати не Марі’, тебе звати Сімон. Мені приснився сон про тебе. Ти заслуговуєш кращого, бути з тим, хто тебе дійсно знає, знає тебе, а не Марі’.

У відповідь все одно була тільки тиша. Марі’ розізлилась. Вимкнула всі додатки, телефони, комп’ютер, і пішла спати.

Вранці розбудив дзвінок на домашній. То був Марк.

- Ти читала вже? Що відповіла?

- Ні, що саме?

- Повідомлення від Сімон.

- А вона що написала? Де саме?

- На акаунті Ван-Діна.

- А точно, почекай, зараз включу телефон.

- Відповідай скоріше, а то вона дівчина стрьомна, може псіханути. Судячи з темпераменту.

- Не смішно, це віртуальне непорозуміння вона, а не дівчина.

- О вона відповіла, дивно. А вчора так довго мовчала.

- Це стратегія. Ти пишеш, а вона мовчить, але читає. Проте ти мовчати не можеш, треба відповідати зразу, бо твоє мовчання її злить.

- А ти звідки взагалі знаєш, що вона мені відповіла? Акаунт взламав її чи що?

- Краще, я в іі системі. Я хакер з Болівуду.

- Ха ха. Ну ти даєш. Ти крутіший. Я що тепер маю кожен раз кидатись на телефон. Як тільки вона мені пише і строчити зразу їй відповідь??!

- Ну якось так.

- А то не занадто??!

- Вирішуй сама.

- Мені треба побачити Джей Ті. Ну добре, я її дотисну.

Марі майстерно зав’язала цю переписку. Вона знала всі тонкощі цього віртуального розуму, і легко долала рівень за рівнем у встановленні так званої довіри. Для Сімон тепер існував Ван-Дін. Це була спеціальна гра, в котрій використовувались її ж методи. Переписка тривала вже тиждень. В Марка було вже достатньо даних аби на декілька кроків підібратись до того, щоб контролювати Сімон.

- Надсилаю тобі дані. Спробуй авторизуватись у своєму акаунті. – Написав Марк.

- Там де я Марі’ ти маєш наувазі, де править Сімон? У додатку?

- Так.

- Зараз пробую. О, в мене вийшло. Як ти це зробив?

- Вона в мене майже на крючку. Єдине, що я поки не розумію. Орієнтовно, це місце на мапі ось тут. Я надіслав скрін.

- Так, отримала. Схоже на якесь закинуте місце.

- Я думаю, що там були раніше якісь лабораторії. Або вони там і досі є, по крайній мірі, з часу, коли я їх досліджую, не помітив ніякої людської активності. Але ж хтось її таки створив. І хтось все таки стоїть за цим. По крайній мірі має.

- Усе, я зайшла в свій акаунт.

- Тільки не роби ніякої активності. Не натискай нічого, повиси там поки тінню. Головне, дивись, щоб не вилогінилось. І ти залишалась в системі увесь час. Зараз напиши їй повідомлення з іншого телефону з акаунта Ван-Діна. Скажи, що хочеш зустрітись.

- Пишу. Зустрітись? Ну добре.

Повідомлення для Сімон: «Привіт, Сімон! Я хочу зустрітись з тобою. Наша зустріч повинна бути такою, як на фото, що я тобі раніше присилав. Я хочу зустрітись з тобою, щоб більше ніколи не розлучатись».

- Нехай зустрінеться зі своєю долею. І зі своїм справжнім коханням.

- Ми йдемо туди, в ті приміщення?

- Йдемо. Але ти маєш виглядати, як голограма.

- Ага, зараз.

- Я серйозно. Придумай щось.

- От чорт.

Марк за хвилин 20 чекав на неї біля її будинку.

- Я не знаю, що придумати. Як окрім того, щоб розфарбувати обличчя в синій і білий, щоб виглядати як прибулець. І от у мене є ще біла водолазка і лосіни для спорту.

- Це те що треба, фарбуй їх.

- О планети!

- Потім у приміщенні я сфокусую на тобі промінь неону, він скориктує твою постать і тебе від голограми буде просто не відрізнити. А ти маєш направити на мене інший промінь, проекція на мені буде відображати Ван-Діна, хлопака, як на фото, що створила. Нехай думає, що він прийшов до неї на побачення.

Вони дістались до зазначеного на мапі об’єкта. Людської присутності було не виявлено. Схоже, декілька тижнів тут точно ніхто не з’являвся. Іржавий замок висів на головних воротах. Частина приміщень були скляними, із дрібними вікнами, через пил було погано видно, що всередині. Вони перелізли через забор. Марі’ завершила свій костюм і тепер виглядала, як із фільму про інопланетян. Вхідні двері теж були зачинені. Марк декілька хвилин освоював замок, але відкрив його. Всередині було сіро. Вхідні двері знову зачинились і було чутно, як цокнув замок.