2

Вірусю Тарас знав ледь не з дитячого садка. Це й не дивно, бо дівча хоч і було на кілька років молодшим за нього, та мешкало по сусідству, всього через три хати. Навіть тоді вони приятелювали, хоча зрозуміло це ще не була справжня дружба. Так, спільні ігри влітку, чи катання на санчатах зимою. Справжня дружба прийшла згодом, коли обоє вже подорослішали і з малих дітлахів непомітно перетворилися на невгамовних підлітків. Саме в той час й сформувалася їхня невеличка компанія, кілька відчайдушних хлопців серед яких вона єдина дівчина. Хоча за своєю непосидючою батярською вдачею могла дати фори любому шибенику селі. Чоловік зі щемливою теплотою на серці пригадав як вона разом вночі лазили красти у тітки Марисі перші полуниці, а у дядька Степана смачнючі заморські сливи. Крали не тому, що односельчани жаліли свої фрукти, так було цікавіше, азартніше… 

В його шістнадцять природа стала брати своє, Віруся почала швидко перетворюватися з худорлявого дівчиська, на зрілу дівчину, а погляд Тараса все частіше зацікавлено зупинявся, на все помітніших округлостях товаришки. В випускному класі між ними навіть виникли перші почуття. Він зі здивуванням зауважив, що сприймає дівчину вже трохи по іншому, як звичайна подружку, ну а вона чомусь шарілася від невмілих компліментів хлопця. Підліткове кохання, що з нього взяти.

Питання мобільника зворохобивши пам'ять Тараса викликали з її потаємних закапелків спогади саме про цей період його життя. І чоловік знову повертався до того літа, котре тепер видавалося найщасливішим у його житті. Зрештою так воно й було. Позаду школа з усіма її хорошими й поганими сторонами. Попереду доросле майбутнє, загадкове й невизначене. Та воно повинно було розпочатися тільки осінню, коли парубок мав почати навчання у міському технікумі. А до того ще майже два місяці вільного життя і безтурботних розваг.

Тарас скористався цією можливістю сповна. Хоч ніхто з нього й не знімав обов’язків допомагати вдома батькам, вечорами хлопець був абсолютно свобідний. Юнак брав подарованого магнітофона і з друзями спішив до місцевого клубу, Там вони влаштовували імпровізовані дискотеки, котрі зазвичай тривали ледь не до опівночі. Приходила на ці нехитрі розваги сільської молоді і Віруся. Якраз у неї парубок найчастіше прохав лак для нігтів, щоб склеювати порвані плівки касет. З нею танцював і вперше поцілувався під Кріса де Бурга і його «Леді в червоному»…

Ніч промайнула для чоловіка як одна мить. Не встигнув він заплющити очі в блаженному сні, як невблаганний будильник своїм різким деренчанням сповістив, що надворі вже новий ранок і лежебокам пора вставати з ліжка. Взагалі-то сьогодні був вихідний і Тарас міг собі дозволити ще трохи поніжитися в постелі, та напередодні він склав стальки планів домашньої роботи, що могло й цілого дня не вистачити, щоб їх виконати. Тож хоч-не-хоч а доводилося вставати і братися за справи.

Поки чоловік клепав косу, щоб потім докосити останні бур’яни на городі, мати зготувала йому нехитрий сніданок. Тарілка вчорашніх вареників підсмажених до золотої скоринки, зубчик пекучого часнику і горнятко холодного молока мали дати сил плідно попрацювати чоловікові до самого обіду.

Вже поснідавши і виходячи з кухні Тарас раптом почув від рідної неньки:

– Сину, вчора Віруся прохала зайти до неї і щось там допомогти по-господарству. Може сходиш, як матимеш час.

От тобі й маєш, подумалося чоловікові. Неждані вечірні спогади, як той віщий сон, в руку. Ні, вони й надалі жили по сусідству, всього через три хати, але бачилися тепер нечасто. Чому, він і сам пояснити не зміг би. Просто так все склалося, у кожного було своє життя, безліч невідкладних справ і якось так виходило, що зустрічалися в основному за якимось нагальними потребами.