5

Наступна неділя розпочалася для чоловіка з низки несподіванок. Вже рано-вранці до їхньої хати навідалася Іванка. Дівчина стрімким вихором увірвалася до його кімнати, різко жбурнула рожевий апарат на ще незастелену постіль й швидко та схвильовано заторохкотіла:

– Забирайте назад свій клятий телефон… Від нього лише одні неприємності та біди… Я вже й не знаю як їх виправити, тож мусите мені в цьому допомогти…

– Зачекай-Зачекай, – зупинив невгамовну гостю Тарас. – Заспокійся, присядь і розкажи все що трапилося детально.

Дівчина нетерпляче хмикнула, проте до слів чоловіка все ж прислухалася. Всівшись на краєчок крісла вона шмигнула носом і почала розповідати:

– Все розпочалося ще вчора. Після того, як ви пішли від нас, я трохи посиділа в цьому мобільнику. Нічого особливого чи надзвичайного у ньому звісно ж не знайшла. Взагалі якийсь пришелепкуватий гаджет, ні традиційних програм, ні елементарних додатків, ні навіть стандартних функцій, у ньому немає. Одним словом – нікчемний металобрухт. Розчарована я залишила недолугий телефон на столі та пішла гуляти з подругами в село, а коли повернулася, застала неприглядну картину.

Мама якимось чином зуміла розібратися в цьому електронному непотребі. Ну як розібралася, просто примудрилася знайти та увімкнути на ньому аудіоплеєр. Після цього її наче підмінили. Від вчорашнього вечора, всю ніч й навіть зараз вона тільки те й робить, що сидить на кухні, слухає той проклятий мобільник і плаче ревними сльозами, нарікаючи на власну долю і картаючи себе за якісь помилки минулого. На мої вмовляння припинити цю нервову істерику та на благання взяти хоч трішки себе в руки, вона абсолютно ніяк не реагує. Я вже почала боятися за душевний стан мами. Єдина надія, що можливо вам вдасться достукатися до неї.

– Що вона весь той час слухала і чому надія тільки на мене? – розгублено поцікавився чоловік.

– Та якусь древню дурню, – відмахнулася наче від чогось несуттєвого дівчина, – ретро-музика не то 90-х не то взагалі 80-х минулого тисячоліття. А до вас за допомогою прийшла, бо врешті-решт телефон ваш, та й в своїх шмарклях вона постійно згадує ваше ім’я. Так що як собі хочете, але мусити прийти до нас і розібратися з усім цим.

– Гаразд, – трохи подумавши згодився Тарас, – зараз приведу себе до ладу, пристойно одягнуся й незабаром буду у вас.

Після відходу Іванки, чоловік, голячись над вмивальником, обмірковував непросту ситуацію що склалася. Те, що знайдений ним мобільник незвична річ він вже переконався особисто сам. Ті особисті, навіть інтимні, запитання, які задавав це загадковий апарат під час нещодавнього своєрідно квесту неабияк вражали і викликали чимале занепокоєння одночасно. Навіть пісні-призи за правильні відповіді мимоволі спонукали Тараса до повернення в минуле, зворохобили його пам'ять та спогади, змусили знову згадати події, вчинки і почуття, які він би волів назавше забути. Цілком ймовірно що щось подібне мабуть трапилося і з Вірусею.

В дім до давньої подруги чоловік, як і обіцяв, навідався вже через півгодини. За той нетривалий час Іванці, вочевидь, все ж вдалося достукатися до своєї матері і навіть трохи привести її до тями. Віруся сиділа на кухні, сперши голову на свій маленький кулачок. Вигляд у неї був зажурений і втомлений, очі почервоніли від недавніх сліз, а губи злегка тремтіли. Перед жінкою, на столі, знаходилися чашка захололого чаю та лежав злощасний мобільник з вимкненим дисплеєм.

– Ну й що у тебе трапилося? – навмисне безтурботним тоном поцікавився Тарас. – Чому очі на мокрому місці?

– Вже мала тобі наябедничала? – наїжачилася Віруся. – Нічого такого, щоб тебе обходило.

– Не наябедничала, а попрохала допомоги, – заступився за Іванку чоловік й примирливо додав. – І як це не обходить, коли ти в такому неприглядному стані. Ми ж давні друзі, тож давай, не викаблучуйся, а розказуй все як є.

– А що розказувати, – важко зітхнула жінка й трохи відсьорбнула холодного напою. – Спаскудила я все своє життя так, наче була сама собі найбільшим ворогом. Наробила в минулому стільки дурниць і помилок, що навіть й згадувати не хочеться. А найсумніше – старість не за горами, а надій та сподівань на щось хороше, краще, щасливіше вже не залишилося.

– І що ж тебе підштовхнуло до таких печальних думок? – не стримався Тарас.

– Ось цей телефон, який ти вчора приніс, – відповіла Віруся і тихо схлипнула. – Він такий чудернацький. Почав задавати всілякі запитання, і включати таку музику, що я наче повернулася в минуле. Під їхнім впливом пригадала своє веселе дівоцтво, друзів та приятелів з юності, нашу з тобою кавалерку. Як все це було давно, і як мені б цього хотілося повернути хоч на один вечір.

– Ото вже проблему собі придумали, – іронічно хмикнула Іванка, яка знову непомітно з’явилася в кімнаті. – Нащо шмарклі пускати за минулим, якщо можна все відтворити в теперішньому часі? Сьогодні неділя, вихідний день, чом би вам разом не відпочити, та добряче не розважитися, як тоді в юності?

– Та перестань, – відмахнулася від доньки жінка, – ми вже занадто старі для такого.

– А дійсно, – підтримав подругу чоловік. – Де нам тут в селі веселитися й розважатися?

– Не така то вже й проблема, – всміхнулася дівчина і змовницьки підморгнула. – Забули, що після обіду в райцентрі виступає якийсь артист, що був дуже популярний у вашу епоху, якщо хочете можу вам влаштувати контрамарки на цей концерт.