Модний тренд

Розділ 7. Не перебільшуй, але і не применшуй

У двері кімнати Кіри та Нати постукали, коли остання саме прямувала до них.

- І кого тільки принесло… – буркнула собі під ніс і смикнула залізну ручку.

– Сюрприз, – на вході дівчина зіткнулася зі стриманими посмішками Яна та Кирила.

– О, привіт, а ви чого тут? – дівчина подумки перебрала останні спогади, пов’язані з цими двома, пересвідчуючись, що сьогодні вони зустрічатися не планували.

– Та ми тут заходили до друга з гуртожитку, – повів Кирило, – і вирішили заодно до тебе заглянути.

– Вам сяйнула якась геніальна ідея щодо проекту? – з-за спини подруги вигулькнула Кіра і кивнула хлопцям в знак привітання.

– Ні, – цього разу озвався Ян. – Просто подумали, що чом би й не зайти, якщо вже тут.

Ната навіть остовпіла від почутого. Незважаючи на зрадницький стукіт серця і дурнувату посмішку, яку не вдалося стримати, незважаючи на всі докладені зусилля, вона не могла придумати причину, за якої Кирилові могла б прийти на думку ідея здійснити дружній візит до неї.

– Нат, що за вираз обличчя? – Кіра злегка смикнула подругу за плече. – Ти ж не плануєш сьогодні помінятися зі мною місцями? – натякнула на власний конфуз, коли ці двоє були у них минулого разу.

– Га? – дівчина смикнулася від щирого переляку. – Ой…

– Хлопці, заходьте до кімнати, а ми з Натою відійдемо на хвилинку, – схопила одною рукою чайник, а іншою – долоню подруги.

Ната мовчки йшла за Кірою. Їй вже вдалося частково утихомирити свій внутрішній вир, але щоб остаточно повернути контроль над власними емоціями, вона потребувала кілька хвилин тиші, подалі від Кирила. Дівчина мовчки спостерігала за простими діями подруги: відкрити  кран, підставити  чайник під нього, перекрити воду, запалити конфорку газової плити… Дивовижно, як швидко можна прийти до тями, спостерігаючи за чимось буденним, простим і зрозумілим. Погляд Нати зупинився на синьо-оранжевих язичках під чайником. Вперше в житті вони здалися їй красивими.

– Кірусю, як думаєш, що відбувається?

– Тобто?

– Ти ж розумієш, що Кирило ніколи не заходить до мене на чай… Не заходив…

– Ну, я скажу так: не перебільшуй, але і не применшуй.

– Ммм?.. – на обличчі роздратовано-ошелешена гримаса.

– Ти занадто… Чорт, не знаю, як правильно сказати. Словом, не намагайся завчасно все наділяти глибоким сенсом. Дружній візит – це або початок чогось, або… просто дружній візит. З часом стане зрозуміліше.

– Ем, ого, я ні бельмеса не зрозуміла, але мені однозначно полегшало, – розсміялася. – Особливо твій вираз обличчя – просто щось із чимось.

– Та ну тебе! І без тебе знаю, що дурню зморозила.

Коли дівчата повернулися до кімнати,  Ян і Кирило скромно сиділи на стільчиках біля столу. Було помітно, що вони почувалися дещо не у своїй тарілці, залишившись вдвох. До того ж, подруги перебували на кухні явно довше обіцяної хвилинки. Тому, щойно Ната і Кіра повернулися, хлопці одразу оживилися і взялися допомагати з приготуванням чаю та закуски до нього – рулетів з шоколадом та вишньою, які дівчата відшукали у своєму холодильнику. Скептичний погляд Яна і його запитання щодо строку придатності всі дружно проігнорували, а Кирило, підморгнувши, сказав, що раптом що, буде відмазка, чого на пари не йти завтра.

Спочатку четвірка відчувала певний дискомфорт, часто траплялися незручні паузи і кожен подумки напружено думав, що б такого сказати, аби продовжити діалог. Однак, вони змогли на диво швидко розслабитися, а прощаючись, навіть дійшли висновку, що з них могла б вийти непогана банда.

Однак в думках Нати вони гостювали ще дуже довго. Як би вперто вона не змушувала себе повірити в те, що це лише дружній візит, нічого не виходило. От не в’язалося сьогоднішнє з Кирилом і його ревнивою пасією та Яном, який завжди лишався серед тих одногрупників, спілкування з якими обмежується парою-трійкою фраз. Була інша причина. Щось спонукало. Чи хтось…

 

Середа пройшла на диво спокійно як для Нати, так і для Кіри. Дівчата навіть обмінялися думками про те, що звичайність і спокій  стає для них незвичним і тривожним явищем.

Наступного дня у Кіри була спільна пара з групою Захара, однак, дівчина так і не змогла вигадати, як роздобути список, не привертаючи зайвої уваги – а раптом «художник» запідозрить, що під нього «копають»?..  Тому було вирішено діяти по ситуації. І доля підкинула можливість.

Кіра сиділа на лавочці біля входу до аудиторі та напружено вистукувала пальцями по власному коліну, коли її налякала неочікувана вібрація телефона.

«Я не встигаю. Візьміть хтось журнал, – писала староста, – і журнал іншої групи, бо їхнього старости взагалі не буде».

Дівчині знадобилася якась доля секунди, аби зрозуміти, що це її шанс. Вона відписала одногрупниці і рвонула в деканат, ледь  не збивши з ніг кількох людей, що рухалися в протилежному напрямку.

Щойно журнал потрапив до Кіриних рук, дівчина розгорнула його, шукаючи список. Вона вже потягнулася за телефоном, щоб сфотографувати його, як раптом усвідомила, як дивно виглядає зараз: захекана студентка, яка кулею влітає і вилітає з деканату, з таким завзяттям гортає нещасні сторінки, що ті не рвуться лише завдяки диву. Кіра кинула кілька поглядів в різні боки з-під лоба, і дійсно, дехто зацікавлено косився на неї.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше