Розділ 8. Спробуй познайомити мою спину зі сковорідкою

Після пар Ната відпоїла подругу втішною кавою з печивом. А опісля вони взялися шукати сторінки в соціальних мережах людей зі списку, який сфотографувала Кіра. Все просувалося навіть швидше, ніж розраховували дівчата. Однак лишалося кілька чоловік, яких ніяк не вдавалося знайти.  

– Вони що, секретні агенти? – буркнула Кіра.

– Ага, або ще гірше: надають перевагу живому спілкуванню і фотки «публікують» виключно в домашні альбоми, – саркастично відповіла Ната.

– Серед тих, кого ми знайшли, начебто ніхто не малює, а щодо решти… Знаєш, я думаю, вони просто попідписувалися не своїми іменами.

– І це збільшує підозру щодо них.

– Чому?

– Ну, знаєш, художники – люди творчі, а такі люблять випендрюватися, в тому числі заумними ніками.

– Ой, самозакохані ідіоти теж люблять випендрюватися.

– Не хочу нікого образити, але словосполучення «творча людина» і «самозакоханий ідіот» часто виявляються синонімами.

– Звучить як дискримінація, – склала руки перед грудьми.

– Не дискримінація, а правда життя, помахала вказівним пальцем перед обличчям подруги. – Не треба плутати.

– Так, окей, – підняла долоні перед собою, – не будемо розвивати теми про вічне. Краще давай подумаємо, що будемо робити з цими загадковими персонами.

Ната не встигла відповісти – в двері постукали. Подруги обмінялися поглядами і зрозуміли, що жодна з них не чекала на гостей. Кіра сповзла з ліжка і пішла відчиняти. Виявилося, що до них знову завітали Кирило та Ян.

– Привіт, ви певно до Нати? – пропустила хлопців до кімнати.

– Ми до вас обох, – озвався Ян.

– Що, знову? – інтонація у Нати вийшла не дуже привітна.

– Ми невчасно? Ви зайняті?

– Нічого такого. Ната просто здивувалася.

Кирило зупинив зацікавлений погляд на моніторах ноутбуків дівчат, на яких була відкрита ціла купа вкладок зі сторінками різних людей в соціальних мережах. Потім він примітив телефон, який ще не встиг заблокуватися, а на його екрані фото зі списком групи.

– І нащо ви їх шукаєте? – запитав він таким тоном, ніби побачив абсолютно  буденну річ.

Дівчата напружено переглянулися. І що тепер робити? Розповідати про все? Ната ледь помітно кивнула головою Кірі, що означало «це твоя справа, ти й вирішуй».

– Та… – невимушено махнула рукою. – Це мене в універі попросили їм деяку інфу розіслати.

– Ага, і тому ти їх шукаєш скрізь, де можна, замість того, щоб скористатися номерами телефонів, які тут є? – Кирило кивнув в бік мобільного, який нарешті заблокувався і зустрів погляд хлопця темним екраном.

– Та чого ти до дівчат пристав? Ніби шукати когось у мережі – злочин, – обізвався Ян, коли незручна пауза почала затягуватися.

За німою згодою тему вирішили не розвивати. Четвірка трішки потеревенила, а близько за годину хлопці почали збиратися йти додому. Кирило зібрався першим і сказав товаришу, що заскочить до того самого друга, якого вони провідують перед тим, як завітати до дівчат, а потім одразу піде вниз. Та не встиг він попрощатися з Кірою й Натою, як остання зіскочила з ліжка і сказала, що піде з ним, бо їй теж треба декого провідати. Нерозуміючий погляд подруги вона проігнорувала.

Варто було дверям за Кирилом і Натою зачинитися, як Ян одразу припинив возитися зі шнурками на своїх кросівках. Варто сказати, що зробив він це занадто різко, чим викликав певні підозри у Кіри.

– Ми вдвох лишилися? – сказав перше, що спало на думку.

– Угу.

– Це добре.

– Вибач? – у Кіри аж брови підскочили.

– Ой… Дурницю сказав. Це ти вибач, – опустив голову і нервово почухав потилицю. – Просто, е-е-е-е… я не люблю залишатися сам на чужій території. Тому добре, що ти… не пішла разом з Натою. От. Я це хотів сказати.

– Слухай, ситуація стає дивною. Тому якщо ти знову почнеш вдавати, що зав’язуєш шнурки, я скористаюся можливістю і двину тебе сковорідкою, – дівчина жартувала, але вираз її обличчя свідчив про те, що вона почувається незручно.

Ян озирнувся кімнатою, шукаючи «холодну зброю», якою йому щойно пригрозили, і запримітив її на полиці в парі метрів від них. На його обличчі оселилася посмішка, яку Кірі раніше бачити не доводилося, посмішку людини, яка щось задумала. І дівчина виявила, що для неї дивно спостерігати її на вустах хлопця, який здавався їй максимально правильним і стриманим.

– Спробуй. Навряд у тебе вийде.

– Не зрозуміла?!

– Я знову вдам, що зав’язую шнурки, а ти спробуй познайомити мою спину зі сковорідкою.

– Яне, от зараз мені реально не по собі стало… – дівчина почала потроху відступати від хлопця.

– Я не прошу тебе реально вдарити мене. Просто спробуй замахнутися.

– Чорт, ти серйозно?

Замість відповіді він повернувся до неї боком і присів, опустивши руки до кросівок. Кіра витріщилася на нього так, наче вперше бачить. З добру хвилину навіть кінчиками пальців не рухала, лише мовчки спостерігала за Яном. Вона сподівалася, що йому набридне, і він припинить цю максимально дивну незручність зі словами «розслабся, я жартую», але нічого такого не відбувалося. Дівчина зрозуміла, що доведеться дійсно взяти сковорідку, аби покінчити з цим.