Частина 2.Дитинство

-А якже я, - все що змогла вимовити.

Мені сповістили, що я залишаються з бабусею поки батьки  не облаштуються на новому мітсці, а потім обязково мене заберуть. 

І ось батьки поїхали, важко згадати скільки сліз я виплакала , але бабуся мене заспокоювала і казала, що батьки мене заберуть. 

Машка, моя найкраща подруга, завжди була поруч, навчалося в одній школі і сиділи за партою. Вона не давала киснути, казала, що ми обов’язково поїдемо до батьків в Іспанію, що там є море і великі кораблі.

А я чекале, коли приїдуть мої батьки.

Споватку вони приїжджали 2-3 рази на рік. Потім все обходилося лиш подарунками, проте вони завжди були такі що інші задрили, то телефон, то нова модель красовок, то картка на яку будуть кожного місяця поступати певна сума грошей на розходи. Одного разу я побувала навіть у гостях у батьків, проте мені там не дуже сподобалася, Ма і Та весь час були на роботі, а я сиділа в їхньому домі і чекала з роботи.

Інколи вони приходили дуже пізно, інколи казали, що мають не відкладні справи і відправлялися з друзями на барбекю. Саме тоді картинка  щасливої сім’ї для мене лопнула і я сповістила, що хочу повернутися додому, бо дуже скучила за Ба і Машкою.

Після цьго батьки не кликали в гості і самі казали, що не можуть приїхати.

Але мені вже було 17 і я готувалися вступати на спеціальність своєї мрії, тому часу хандрити не було зовсім.

 Я точно була впевнена куди хочу поступати і в яке місто. Ще в 15 років я з Машкою вирішила, що постумаємо у Львів. 
Місто, яке вабило своєю красою, архітектурою та просто заворожувало, як майбутній дизайнер я просто мрія по швидше переїхати.

Після того як було затверджено, що я поступила і Машка теж, проте вона пішла на економічний. От в чому ми ніколи не зійдемся з подругою це у виборі спеціальності. 

І от одного разу поступає повідомленя від мами, що за мною приїдуть та відвезуть у Львів. Я нічого не розуміла, але мама сказала, що все скоро побачиш.

І справді в 10.00 дорога машина стояла біля подвіря моєї бабусі. Щоб не хвилювати Ба своїми догадками, я написала подрузі СМС: « За мною приїхав якісь дивний підстаркуватий тип, якщо не відпишу до вечора дзврни в поліцію».

«Параноя це не нормально»,-от сволоч подумала я.

Сівши в машину, чоловік мав на вигляд років 40-45, в діловому костюмі, завівши мотор вимовив : 

-Доброго дня, Валеріє Олегівно. 

Я була дуже здивована його вітання і просто ледь тихо сказала  «Доброго» .

-Мене звуть Вадим Сергійович, все що сказав мій попутчик. Решта дороги ми їхали в повній тишині і кожен думав про своє.

Приїхали ми у дорогий житловий комплевс, який знаходився поруч з універом. І тут мій водій, сказав прийти за ним. Я не розуміла, що відбувається і куди ми ідемо.

Проте, пішла за Вадимом Сергієвичом. Піднялися ми на 10 поверх і тут він відкрив одну і із квартир. Зайшовши мені здалося вона ідеально, простора і в світлих кольорах,  це була моя мрія, але я не розуміла чому я тут і яке відношення маю до цієї квартири. Аж тут мій водій вимовив, те що мене шокувало...