Історія перша з кінця. Метаморфози різдвяного ранку

25 грудня, в день Різдва, Морс де Морсер, дійсний Червоний Дрозд, розплющивши очі, констатував морозний та ясний ранок.

Рука звичним рухом віднайшла тростину, а ноги – пухнасті капці.

Бретані – стара й уже ні до чого не годяща миша, заносила до вітальні тацю з начинням, вигримуючи посудом, наче разом узяті святкові дзвони собору Святого Патріка.

Випивши ранкову каву, Морс із аптетитом зжер улюблений рибний омлет. За тим -- відчинив шафу й оглянув ідеально випрасуваний костюм...

Містер Флаундер зійшов зі сходів на хідник, оглянув ще безлюдну вулицю. Паморозь хрустіла під блискучими чорними черевиками, на сонці блиснув камінець на ручці тростини з білої кістки.

“Скорше було б перелетіти”, – з жалем подумав містер Флаундер, відтак повернувся й швидкими кроками попростував у напрямку ратуші.

У Клубі його зустрів Скейлз – схильне до паніки створіння з рудими вусами сторчма.

– Я вельми радий бачити Вас тут, серед нас, сер! – прошепотів той, намагаючись допомогти високому чоловікові зняти пальто. – Ви чули останні новини? Кажуть, Морс де Морсер, Червоний Дрозд...

Флаундер зупинив його коротким рухом, відтак Скейлз знітився та замовк, зосередившись на завданні знайти місце для верхньої одежі свого патрона.

Флаундер швидко оглянув задушливе приміщення. Довгий чоловік з блідим обличчям у кутку ледь помітно кивнув на знак вітання – Джон Сірий Шпак.

“Непросто буде сьогодні з ними”.

Погляд вихопив величезну білу передовицю з гострокутими літерами – віддрукований вирок: “Червона зграя над містом: якою буде відповідь Шервуда Флаундера?”

Чоловіки мовчали. Флаундер зробив знак сідати, скеровуючись до масивного овального столу в правій частині приміщення. Зашелестіла тканина, зачовгали підошви, закахикали горлянки з-під стурбованих вус. Загриміло начиння, й усі впізнали ходу старого Хью Родента. Джон Шпак, секретар Товариства, узяв слово першим...

Тим часом над містом почав сіяти дрібний сніг. За містом, у непроглядному лісі, до стовбура сторічного велетня з покрученим гіллям тулилася маленька й кумедна хатинка. Заметіль замітала її під самі вікна, із комину тягнулася до неба цівка диму.

У тій хатинці, у дитячій, сиділа дівчинка – з золотим волоссям, огорнута пухнастою білою шаллю. Вона брала кубики й кидала їх, відраховуючи кроки на мапі старовинної гри. За фішки правили фігурки звірят – птахів та риб. Дівчинка нічого не знала про турботи дорослих і ті пристрасті, що, являючи собою складні переплетіння доль та подій, саме зараз розгорталися десь за межами її світу. Їй було затишно і трохи цікаво. І знову кубик покотився килимком. Біла дитяча рука взяла фігурку червоного птаха, невпинно відрахувавши кроки до призначеної йому мети.

– Таким чином, панове, він може бути серед нас. Він може сидіти серед нас. Бути, наприклад, Вами, Гріллз, і ніхто не дізнається про це до самої останньої хвилини свого життя...

Запала задушлива тиша. “Кхе-кхе”, – промовив хтось ображено. Родент робив відчайдушні спроби зібрати чашки на тацю.

– Але ж – наш лідер серед нас, і ми маємо боротися! Флаундер, скажіть що-небудь!

Голова поволі та мовчки підвівся. У тьмяному світлі бра блиснув камінчик на ручці тростини. Рука у білій рукавичці підкинула його вгору та схопила за нижній кінець, тепер вказуючи ручкою у бік зібрання. Легко та граційно він робив оберти за годинником. Чоловіки дивилися на камінчик, що виблискував і каламутив простір, збирав його у в'язкі вихори, огортав їх і змушував почуватися затишно й тепло. Хотілося лише одного: плити.

Ніхто не мовив ані слова. Скейлз хапав повітря ротом.

Врешті, загриміла таця, й з-під неї чкурнула під крісло стара руда криса.

Морс та Джонні зустрілися над особливо великою рибиною. Інші лежали довкола та били хвостами, хапаючи повітря. А що вже вдієш?

– Оце так Різдво, – промовив замислено Шпак.

– Прибери це, будь ласка.

Морс де Морсер вийшов на вулицю, де почали збиратися легкі святкові сутінки. Місто мерехтіло затишними вогнями: як добре, що вдалося владнати справи до свят.

Бешкетно підкинувши тростину, він підхопив її під пахву та попрямував у напрямку доків.

Сутінки змішувалися з легкою сніжною завісою, каламутили простір, збирали його у в'язкі вихори, огортали й місто, й передмістя, й непроглядний ліс. У цій завісі летіла чорна цятка – червоногрудий дрозд, що поспішав до своєї Королеви. За ним, щоб встигнути до ночі, прямували й інші: Джонні Шпак, Деніел Орел та усі-усі.

Діставшись казкової хатинки, вони упурхували в прочинене віконце, сідали на маленьку долоньку та оберталися на кольорові фігурки, що їх скоро буде складено в рожеву скриньку – місце для зберігання чарівних птахів.