Земля прекрасна, чи не так? (1)

Розділ Другий

Земля прекрасна, чи не так?

(частина перша)

Ось уже другий день наші русалки спокійно розгулювали по приморському місту острова Тонги. Для них його величавість і красу неможливо було передати.

 Стільки величних і витончених будівель (хоча, русалкам і тепер було невтямки, як люди спокійно живуть в цих коробках, закриваючись від природи), парків з витесаними дерев'яними лавочками і гарно доглянутими зеленими деревами, фонтанів, доріг і страшних рухомих «жуків» (так Грейсі охрестила автомобілі , коли вперше їх побачила).

 Дівчатам пощасливилось побувати в кінотеатрі, де Луіза довго дивувалась, як люди в чудернацьких позах повзають по «стіні», а інші сидять в залі і жують якусь суху жижу, отримуючи величезне задоволення. А в парку розваг, де були встановлені «чортове колесо» та інші різні каруселі з атракціонами для дітей, русалки мало не побилися за місце в дитячій пісочниці. Відвідувачам довелось забрати своїх чад звідти, а прості перехожі переглядались і посміхались між собою, спостерігаючи, як наші героїні вимазують одна одну грязюкою. От же вони тоді навеселились вдосталь!..

 Грейсі прийшлось до душі заморожене «ням-ням» зі смаком кальмара, яке за словами Джулії, тут називають морозивом. Дівчина якось побачила цей чудо-смаколик в руках підлітка, і накинулась на нього, думаючи, що так можна ним поласувати. Але в конфлікт втрутився батько хлопця, солідний такий чолов'яга, і русалки, злякавшись, відступили. Зате пізніше Джулія провернула фокус, розтопивши лід. Здивовані очиська цього підлітка, а також того «поганого дядька», які їм мало на лоба не полізли, треба було бачити!

 А потім наших дівчат настигло ще більше здивування, коли вони зголодніли, і Джулія запропонувала зайти в «коробку з їжею», тобто кафе, біля якого вони опинились за щасливою випадковістю. Читати меню, вони звісно ж, не вміли, тому замовили в "тої, що багато ходить" (це про офіціантку, одяг якої дуже сподобався дівчатам) креветки, яких побачили на малюнку, а також "червоне серце з крапочками" (так Луіза назвала полуницю).

 А от виделки і ложки, це взагалі було щось із чимось, русалки й уявити не могли, як ними можна їсти. У морі все було простіше: знайшов водорість або кальмара з креветками (ну і не тільки), запхнув в рот і насолоджуєшся. Бідна офіціантка зрозуміла, що дівчатка прибули здалеку і дуже довго їм пояснювала правила етикету, з яких русалки зрозуміли лише, що тарілками не можна кидатись, а виделки призначені не для вбивства риб. А ще - що голови креветок люди не їдять, хоч Джулія зазначила, що це найсмачніша частина.

Ще подруги довго сміялись над старим колекціонером, який випадково (а може й ні) загубив свою сумку з золотими монетами різних епох і часів, а Луіза підібрала її. Стариган ще довго бігав вулицями, плачучи, що його обікрали, а Грейсі тим часом виявила, що жовті колечка абсолютно не смачні. Вона ж не знала, що це таке, і думала, що це щось їстівне.

А потім Джулія запропонувала віддати монети як плату в магазині сувенірів, коли вона хотіла купити статуетку дельфінчика, яка їй дуже сподобалась. Мало того, що сувенір їм не дістався, дівчат ще й вигнали з магазину під брутальну лайку продавця. І це ще далеко не весь список «справ», у які встигли влізти наші юні шукачки пригод.

А от сьогодні вони зайшли в різнокольорову «коробку» з одягом. Джулію потягнуло туди, щоб припасти собі чогось нового з одягу людей, бо ж вчорашнє бузкове плаття, поцуплене у рибалки, їй вже набридло. Русалка помітила, що люди розкидуються одягом направо і наліво, і ніхто не носить один і той же наряд два дні підряд. Грейсі сподобалась ідея, і от вона вже приміряє малинові шорти і легенький білий топ.

- Ну що, Луізо, мені личить? - крутилась щасливиця перед дзеркалом у примірочній. Благо, Луізі вистачило винахідливості завести за ширму невгамовних подруг, бачачи, як це роблять інші відвідувачі. Бо вони ж з легкістю могли б  роздягтись посеред магазину. Багато речей переміряли вони ось так, розважаючись. І тут настигло їх незвідане лихо.

Дівчата намірились покидати магазин з уже вибраними речами, але їх ніхто не попередив, що у кожного плаття є своя вартість, і за нього треба заплатити. Та що там казати, наші дівчата навіть не знали, як виглядають гроші і що це таке.

 На виході різко запищала сигналізація, і хлопець у чорній уніформі миттю опинився перед порушницями.

 - Куди це ви зібрались, леді? І що це у нас тут?

 Здивовані дівчата стали як статуї і порозкривали роти, бо зовсім не розуміли, що відбувається.

 - Вибачте, але за всі ці речі вам доведеться заплатити, - з цими словами охоронець вчепився за капелюх, який Джулія тримала в руках. Луіза ж не зрозуміла жодного слова, і тут у неї запрацював рефлекс хижачки.

 Бачачи, що всі занадто зайняті вивченням ситуації та один одного, русалка разом з одягом, який вдалось винести, дременула на вихід, а там охоронець уже не наздогнав її, бо хитрунка застосувала чари невидимості.

Повернувшись в зал, де все ще сиділи Джулія і Грейсі, тремтячи від страху, хлопець натиснув червону кнопку в кутку.

 - Все, я викликаю поліцію. Нехай вони розбираються з оцими.

 Грейсі тільки й змогла прошепотіти до подругр:

 - Джуліє, а що таке поліція?

* * *

 Луіза прослідкувала за тим, що коїлось в магазині, і коли подруг відвезли в чорній зловіщій машині з мигалками, побрела за ними. Ненависний одяг русалка викинула в найближчий смітник. Тепер-то він їм точно не знадобиться. Треба лише продумати, як витягти подруг з цієї «коробки», адже, що таке поліція і які заходи вони вживають для покарання, Луіза достеменно не знала. У них в морі все було інакше.

Якщо русалка провинилась, її могли позбавити дару мови на декілька днів, або ж могли змусити допомагати старшим і робити в зграї всю брудну роботу. Найважчою карою було вигнання зі зграї або заслання в далекі краї - це за вбивство іншої русалки або тритона, або крадіжку у старійшин. Хоча на пам'яті Луізи, скільки вона вчилася в морській школі, таких випадків ще не траплялось.