Перспективи земного кохання (2)

Розділ Третій

Перспективи земного кохання

(частина друга)

- Оце так, кого я бачу! Сама величність, прекрасна незнайомка! - заговорив Карл, коли побачив Джулію біля одного з берегових пірсів. У хлопця був сьогодні чудовий настрій, сарказм просто зашкалював (ну, це було майже завжди), і так хотілось з когось по-дружньому «познущатись».

 - І тобі привіт, ясновельможний принце! - посміхнулась Джулія, яка не залишилась в боргу після фрази Карла.

 Русалочка якраз поверталась із плавання, і довго сушила свій хвіст на березі (благо, що ніхто з земних не помітив). Коли вона стрибнула у воду, було ще темно, і тепер вона й не сподівалась, що комусь вигідно так рано вставати.

 Джулія швидко знайшла спільну мову з двома друзями. На велике прохання Макса, Карл, який був сином місцевого бізнесмена, поселив Джулію в міський гуртожиток за свій кошт. Дівчина придумала собі легенду, яку й розповіла друзям, що нібито вона втекла з дому на Фіджі, і тепер тут одна, без знайомих, без рідних, і без грошей.

Тому вона була дуже вдячна Карлу за такий жест прихильності, хоча, як сказав хлопець, «не варто дякувати», і «я це зробив на користь скоріше собі, щоб потривожити батькові мільйони».

 А ще Макс вмовив Джулію записатись до їхньої школи. Ідея їй не сподобалась, але щоб нові друзі і інші знайомі не задавались непотрібними питаннями, Джулія стала однокласницею Карла і Макса. Вони ж начебто, ровесники, а всі нормальні звичайні сімнадцятилітні підлітки навчаються в школі. Хоча, хто сказав, що Джулія буде слідкувати за своєю успішністю?

 - Куди це ти зібрався так рано? - Джулія вирішила приєднатися до хлопця, і тепер вони разом крокували в сторону пришвартованих яхт і човнів.

 - Та так, ранкова прогулянка. А ти?

 - У мене теж. Щось не спиться, і я вирішила пройтися, - відповіла Джулія, а про себе подумала, що це було, скоріш, ранкове плавання, яке дало їй сили на весь майбутній день.

 Потім вони йшли вже мовчки, дивились на океан, і кожен думав про своє. Аж тут Карл побачив біля пристані напівпонівечений катер, який бовтався на воді, а трос був відірваний. Це був його улюблений, а ще дорогий катер, який хлопець завжди залишав у цьому місці.

 - Та як... це? Хто це?.. Тільки подивіться! Все, знову в ремонт здавати!

 Карл присів навпочіпки і тепер оглядав те, що залишилось від його засобу пересування. Джулія, шокована, стояла поруч.

 - Ти думаєш, що ремонт в цьому випадку допоможе?

 - Та в мене стільки грошей на новий немає. Ой-йой! Батько дізнається - приб'є!

 І тут на горизонті з'явився ще один юнак, увесь мокрий і одягнений в спецодяг для плавання.

 - Доброго ранку друзі! - привітався він, і намагався виглядати якомога більше дружелюбним.

 Карл підняв голову, і оглянувши того з ніг до голови, одразу склав пазл в своїх думках.

 - Та який же він, до біса, добрий! Ах ти ж, негіднику! То це ти влаштував?

 - Ага, правда, круто? - в цього «ідіота» на обличчі виринула уїдлива усмішка, від чого Джулія зрозуміла, що все сталось навмисно.

 - А що? Ти ж не дав мені тоді покататись! От і довелось взяти справу в свої руки! - він ще досі нагло посміхався.

 - Ну, Остіне, я тобі зараз ці руки переламаю! Це ж треба було таке влаштувати! Ану йди сюди, дебіла кусок!

 І Карл з кулаками накинувся на цього Остіна. Як потім виявилось, цьому білоручці закортіло покататись на катері і зняти відеоролик, щоб потім хизуватись перед дівчатами. Але в морі щось пішло не так, і от маємо результат. Двоє хлопців уже по землі качалися, гамселячи один одного. Джулія спробувала їх роз'єднати, та Карл наполіг, щоб дівчина йшла звідси, що б самій не вхопити.

 І тут раптом вода біля злощасного катера почала рухатись, навколо стало нестерпно жарко, і катер заіскрився, перетворюючись на шмат заліза.

 - Ей! Це що за жарти! Ну як же так? - Карл помітив це, і вже в душі поховав свій улюблений катер. Але ж злість на комусь треба було зігнати. А Остін же скористався моментом і накивав п'ятами.

 - Ну, ми ще побачимось! І не думай, що ти від мене втечеш! - крикнув Карл йому вслід.

А Джулія мчалась з місця пригоди і була дуже схвильована. Вона вже знала, хто може бути причетний до «самознищення» катера. І назустріч їй наче з-під землі, виринули двоє. Луіза і Грейсі...

 - Це ви влаштували? Але навіщо? - прозвучало замість привітання.

 - Треба ж було тебе якось звідти витурити! - відповіла Луіза.

 - Боже мій! Це ж ви! Ви що, повернулись? - русалка нарешті отямилась і збагнула, з ким говорить.

 - Словом, ми тут подумали... - почала було Грейсі і замовкла, бо не знала, що далі казати, і чи повірить Джулія їхній брехні.

 - ...і вирішили, що нікуди без тебе не підемо! - закінчила третя русалка. - Хочеш жити тут, на суші, то й ми будемо з тобою. Ми ж завжди разом, утрьох!

 - Ви серйозно?! - Джулія була справді шокована такою заявою, враховуючи, як і через що вони посварилися.

 - Ну звичайно! А навіщо нам брехати? - запевнила подругу Грейсі.

 - Тоді, пробачте мені... За все... Я була несправедливою до вас, - на очах Джулії виступили сльози.

 - Подруго, ти чого? Не картай себе! Це ти вибач нас... за всі ті слова... - і Луіза обійняла русалку.

 - Ми більше тебе не покинемо! - додала Грейсі, і всі вони почали обійматись. От і все... Вони троє... Усі знову разом...

 У двох русалок-вигнаниць не залишилось іншого виходу, як повернутись на сушу, оскільки в океані їм більше не раді. І вони домовились між собою, що Джулія ніколи не дізнається про цей факт. Нехай вважає, що це був їхній вибір, щоб це не принесло їй ще більше страждань. А таємниця в них була, одна на всіх, і вони поклялись оберігати її від допитливих людських очей.

* * *