Секрет русалок у небезпеці (3)

Розділ П'ятий

Секрет русалок у небезпеці

(частина третя)

Після всього, що сталося дядечко Роб кілька днів пролежав у лікарні з хворим серцем. Лікарі ледве врятували його тоді. І тепер всякі навантаження на організм були під забороною, лікарі навіть рекомендували покинути риболовлю і просто спокійно відпочивати вдома. А Макс, як єдиний родич, мав прослідкувати за цим. Роберту було не зовсім комфортно в палаті, і Макс наполіг на тому, щоб його виписали і удома буде той самий постільний режим. Як казав Роберт, удома і стіни лікують.

І от зранку, коли лікарі готували документи, Макс перед заняттями вирішив зайти до дядька. Грейсі проявила бажання піти разом з ним. Як-не-як, це вона витягла його з води і звісно ж, хвилювалась про його стан.

 - Доброго ранку, дядечку!

 Роберт якраз зручно вмостився на ліжку і в окулярах читав газету. Він був дуже радий побачити вихованця і його подругу, хоча з останньою був знайомий тільки заочно.

 - Привіт, молодята! А це…

 - Моя однокласниця, її звати Грейсі.

 - Он як? Дуже приємно! Макс мені про вас розповідав, - і дядько поцілував руку дівчини в знак поваги.

 Грейсі знітилась, адже не знала як себе поводити у таких випадках.

 - І мені приємно! Як ви почуваєтесь? Як здоров'я? - ввічливо поцікавилась вона.

 - Дякую, вже набагато краще. Тим паче, що ви всі поруч.

 - До речі, дядечку, маю для тебе гарну новину. Сьогодні тебе виписують, і я після школи зайду, підемо разом додому.

 Роберт ще дужче зрадів такій звістці:

 - Як же це добре! Отже, можна починати полювання на монстра!

 Макс і Грейсі дуже здивувались:

 - Якого ще монстра? Я ж казав тобі, викинь ці дурниці з голови!

 - А що взагалі сталося? - не второпала Грейсі. Вона подивилась на свого друга, який стояв поруч, і начебто не хотів висловлюватись.

Та оскільки німе запитання повисло в повітрі і треба було щось відповісти, хлопець повідомив:

 - Просто дядько вважає, що його хтось витягнув з води на берег. Начебто якийсь хижак...

 Грейсі мов струмом ударило... Зі слів Макса уже всі в школі знали, що тоді сталося. Роберт просто спокійно собі рибалив, як раптом побачив у воді якусь постать, яка швидко помчала геть.

 Тоді, щоб перевірити, що це було, Роберт узяв човен свого вихованця і вийшов у море.  Але там, у хвилях, сталося щось непередбачуване, човен раптом почало розхитувати без всякої причини, і від переляку у Роберта стався серцевий напад і після цього його викинуло за борт...

Таку історію у перший же день в лікарні розповів сам дядечко Роб, але йому мало хто повірив. За його словами, в океані водяться якісь чудернацькі істоти. Це ж абсурд!

Лікарі висловились, що від спеки людині могло примаритись все що завгодно, а потім ще й шоковий стан... Вони списали все це на дурні старечі фантазії.

 І тепер перед Максом стояло завдання якось відволікти дядька, щоб він і думати забув про ці свої вигадки. А ще дуже не хотілось вплутувати сюди Грейсі, бо ще подумає, що Роберт якийсь божевільний.

- Це була не риба! - сердито вигукнув Роберт. - Може і хижак, але щось таке... Я ж тобі вже говорив!

 - Може, дельфін? Або ж вам все це привиділось? Наскільки мені відомо, Макс знайшов вас на березі, - висловила свою думку Грейсі якомога обережно.

 Старий злісно просвердлив дівчину поглядом.

 - І не дельфін! Це було щось велике, сильне... з м'якою шкірою...

 - Ну звідки ти можеш це знати?! Ти ж був непритомний! - Максу вже уривався терпець. Йому остаточно набридло це слухати, адже цю історію Роберт повторював йому, як заведений, кожного разу, коли він його відвідував.

 - Ну і що? Я ж усе бачив! Дивіться, я навіть намалював те, що бачив!

 Він дістав із шухляди тумбочки аркуш паперу і вручив його Грейсі. На ньому була зображена частина якогось хвоста з риб'ячою лускою і плавником.

 Грейсі поглянула і передала листок Максу, а ще слідкувала за тим, щоб її руки не тремтіли. Не вистачало ще зараз отак банально викрити себе. Хоча стариган так на неї дивився увесь час, наче знав, що це вона його врятувала.

 - Ну так, це... дійсно, щось досі небачене! - погодилася дівчина з малюнком. Вона вирішила поки що підтримати Роберта, щоб з'ясувати, що саме він бачив.

 - І як ви думаєте, що це може бути?

 - Я не знаю... Я бачив у своєму житті сотні видів риб, акул і дельфінів, але ця істота не схожа ні на кого з них. Вона або воно діяло вкрай обережно, так, наче від когось переховувалось.

 - І що ти будеш з цим робити? - вже зовсім байдуже запитав Макс, який сподівався на швидке завершення розмови.

 - Я хочу його знайти і довести всім, хто мені не вірить, що «воно», цей монстр існує. Але оскільки у мене тепер постільний режим, цим займешся ти.

 - Я?! - Макс був ошелешений такою заявою. -  Як ти собі це уявляєш?

 - Ти ж дайвер. Підключи своїх дружків, зануртесь у глибини, щось та й точно знайдете.

 - По-моєму, це дурна затія!

 - Пообіцяй! Я хочу, щоб ти пообіцяв мені, що знайдеш того монстра!

 Макс розгублено подивився на Грейсі, шукаючи підтримки, а потім на дядечка, в очах якого з'явився вогник надії.

 - Ну, добре. Я обіцяю!

 - От і прекрасно, - задоволено підсумував Роберт. - Спасибі!

 Коли школярі покинули лікарню, Грейсі наважилась поцікавитись, що ж Макс буде робити далі. Але хлопець заспокоїв її і повідомив, що ніякими пошуками він займатися не буде. Це ж абсолютно ідіотська ідея!

Попри усі переконання дядька, Макс і далі вважав, що ніякого монстра в океані насправді немає. Він міг існувати хіба що в бурхливих фантазіях Роберта.

 - А... Як же... обіцянка? - здивувалась дівчина.

 - Ти не хвилюйся через це. Я мусив йому пообіцяти, щоб його знову, не дай Боже, серце не схопило.