Мерзенна угода (1)

Розділ Шостий

Мерзенна угода

(частина перша)

У Макса сьогодні було день народження. Коли він прокинувся, то на його робочому столі біля ліжка стояла вітальна листівка зі словами поздоровлень від дядька Роба і подарунок - сріблястий годинник (недорогий, такий можна було знайти на будь-якому ринку міста).

Макс посміхнувся і був радий такому початку дня.

Взагалі-то, день народження для нього не був особливим святом, бо щоразу він згадував про батьків, яких Макс жодного разу в житті не бачив. З часом хлопець спромігся не думати про сумне і просто проживав цей день як звичайні інші в своєму житті. Інколи вони з дядечком влаштовували святкову вечерю і сиділи пів ночі, розмовляючи на різні теми. Або ж хлопець просто відсиджувався вдома, не бажаючи ні з ким бачитись.

 Сьогодні ж він вирішив, як завжди, почимчикувати на заняття в школу. Якогось особливого святкування не планувалось, хіба що Макс хотів зустрітися з Грейсі і запропонувати їй провести час разом ввечері.

Вчинок Карла щодо Джулії трішки підбадьорив іменинника, і він теж хотів зізнатися дівчині в своїх почуттях. Адже з самої своєї появи в місті і їхнього знайомства Грейсі запала йому в душу своєю таємничістю. Вона притягувала до себе, немов магніт, наче манила пальчиком, і Макс вирішив, що саме сьогодні настав той самий відповідальний момент.

Тим часом хлопчина вже дійшов до кафе, де домовився зустрітися з Карлом щоб разом піти в школу. Аж ось і він, з Джулією про щось мило воркують.

 - З днем народження тебе, старий! - побачив його Карл і кинувся поздоровляти.

 - А ось і подарунок! - вів він далі, і потім вручив імениннику подарунковий сертифікат ( такі подарунки Макс чи не щороку отримував від містера Тейнера) і маленький ехолокатор, про який так давно мріяв Макс.

 - Дякую, друже! - Макс був щасливий, тримаючи в руках подарунок. Ще б пак, адже тепер у нього з'явилося більше можливостей на вивчення риб при дайвінгу.

 - Вітаю! - промовила Джулія і обійняла друга.

 Карл якось дивно відреагував на це, що Макс помітив і поспішив пожартувати:

 - От тільки не починай ревнувати, це просто дружні обійми!

 - А хіба я щось казав? - хмикнув Карл.

Після цього вони разом поспішили в напрямку школи, і Макс, ніби просто так, поцікавився:

 - Джуліє, а ти сьогодні випадково не бачила Грейсі? Не знаєш, вона буде на заняттях?

 - Ой, скажу чесно, бачились ми з нею ще вчора ввечері, а сьогодні з самого ранку вони з Луізою кудись зникли, - відповіла Джулія.

 Хоча, хитра русалка знала напевне, що обидві її подруги зараз десь розважаються в океані (після випадку з дядьком Робом вони все ж не підтримали план Джулії і запевнили її, що будуть вкрай обережними), а потім, можливо, приєднаються до неї.

До того ж, Грейсі чудово знала, який сьогодні день, і навряд чи вона б пропустила таку подію. А поки що у них з Карлом було відповідальне завдання - до вечора відволікати іменинника, щоб Джесіка у його домі могла приготувати сюрприз.

 Джесіка дуже хотіла чимось порадувати старого друга, і оскільки вона мала відмінні організаторські здібності, то у неї виникла ідея. Карл підтримав подругу, і вони вирішили влаштувати вечірку-сюрприз для Макса.

 Джесіка якраз знаходилась біля дому Макса, і разом зі своїми знайомими розвішувала всюди повітряні кульки та аксесуари для свята. Перед цим дівчина, звичайно ж, спитала дозволу у дядечка Роба, і він виявився дуже радий такій ідеї і, звісно ж, без вагань дозволив провести свято в його будинку. У Джесіки на сьогодні був грандіозний план вечірки, вона навіть постаралась запросити знайомих музикантів, які б влаштували ввечері запальну дискотеку.

 А поки що у неї намічалась важлива розмова з Луізою, і дівчина нетерпляче поглядала на годинник, хоча знала, що її знайома русалка рано чи пізно і так сюди загляне.

Десь близько до обіду Луіза і справді з'явилась.

Як і Грейсі, їй було відомо про вечірку, але зараз їй було зовсім не до святкувань. Вона ледве змогла відірватись від Грейсі, яка так була зайнята думками про вечір і про те, що ж вона подарує Максу, що всюди ходила за подругою, наче по п'ятах. Та Луіза розуміла, що їх розмова має відбутися один на один, і їй не терпілося дізнатись, яке ж рішення прийняла Джесіка. Русалка і не підозрювала, як же серйозно вона влипла.

 - Джесіко, привіт! Нам треба поговорити! - віднайшла Луіза подругу в юрбі, яка якраз приймала замовлення з ресторану.

 - Здрастуй, Луізо! Ну що, друзі, я відійду на кілька хвилин, далі ви самі! - скомандувала Джесіка, і взявши Луізу за руку, повела у дім.

В одній із кімнат Джесіка взяла стілець і сіла, те ж саме зробила і Луіза, яка ще боязко озиралась на всі боки.

 - Та не бійся, тут нікого немає, нас ніхто не почує!

 - Ти знаєш, я хвилююсь не через це. Говори, то що ти вирішила?

 - А ти вмієш творити магію?

 - Ну... так. Це закладено в кожної русалки. А до чого тут?.. - Луіза не розуміла, куди хилить дівчина.

 - Одразу скажу прямо, - зізналась Джесіка, - якщо ти хочеш, щоб я тримала в секреті те, що бачила, тоді мені потрібна буде від тебе послуга. У нас це називається укладати угоди.

 - Яка ще послуга? - насторожилась Луіза.

 - Мені потрібно, щоб ти приворожила одного хлопця, в якого я закохана.

 - Приворожила?!.. Ти при своєму розумі? - русалка була не просто шокована. Хто б міг подумати, що Джесіка може грати з почуттями!

Так, Луіза багато чого ще не знала про почуття земних, але була впевнена, якщо вже існує кохання, то мають бути закохані двоє осіб. Шкода, що так буває далеко не завжди.

А щодо приворотної магії, то був один спосіб, але всім русалкам у Спільноті було заборонено його використовувати. Це була пісня сирен, особливого роду русалок, які нею зачаровували моряків, а потім жорстоко їх вбивали. За це весь їхній рід покарали старші русалки близько двісті років тому, і тепер чарівну пісню в океані можна було почути вкрай рідко.