Місячна ейфорія (3)

Розділ Сьомий

Місячна ейфорія

(частина третя)

Джесіка швидко крокувала по нічному місту, бажаючи якнайшвидше дістатися додому. Погода сьогодні була паршива, хоча ввечері нічого такого не віщували. Добре, що виходячи з дому, дівчина здогадалася накинути на себе улюблену рожеву курточку, яка все літо валялася без діла в прихожій, бо надворі було досить прохолодно.

Суміщалося все це з грозовим небом, яке грізно в одну мить затягнулось хмарами, і сильним шквалом вітру, що було дуже дивно для цієї місцевості.Таке раптове погіршення погодних умов тут спостерігалося вкрай рідко.

Також варто згадати те, як лише дві години тому Джесіка спокійно повечеряла і зручно розташувалася на своєму ліжку разом з чашкою холодного коктейлю (до речі, цей напій вона обожнювала вечорами). У неї був час, щоб подивитись якусь комедію на своєму планшеті, а потім уже поринути в царство Морфея.

Для неї день видався важким, бо довелось  зранку просидіти в маминому офісі, трохи допомагаючи їй зі справами, а потім ще поприбирати в своєму саду і доглядати за рослинами. Під вечір місіс Хантер поїхала у важливе відрядження по роботі, і Джесіка пообіцяла їй приглянути за їхньою садибою, подумки радіючи, що будинок належить тільки їй цих чудових два дні (ну це як мінімум).

 Адже це означало, що можна робити все, що тобі заманеться.

Та нічний телефонний дзвінок її друга Макса перекреслив усі плани про спокійні сновидіння.

Власне, от зараз Джессіка і поверталась від його хатинки, впевнившись, що він заспокоївся і все-таки ліг спати. Він розповів їй про те, що трапилось на кораблі в морі. Джесіка спочатку жахнулась, адже швидко зрозуміла, що це ймовірно її знайомі хвостаті друзі вирішили погратись.

Вона поспішила заспокоювати хлопця, який загорівся бажанням знайти істоту, і ще й не збирався відступати. У мріях він вже малював собі картини, як все буде, коли відкриється правда. Без сумніву, це велике відкриття для науки, і тепер хлопець зрозумів, що це «щось» є абсолютно новим ще досі небаченим дивом.

Але Джесіка, володіючи великим мистецтвом переконання (недарма ж дівчина всюди була в якості лідера), зуміла відмовити Макса від такої затії. А ще тим паче погода погіршувалась, і до Макса нарешті дійшло, що можливо, завтра вдень буде краще продовжити пошуки. Зрештою, якщо монстр існує і живе десь, як виявилось, біля узбережжя, то далеко він не втече.

 Джесіка була задоволена ще й тим, що Макс довірився їй, а не покликав з собою свою так звану дівчину (щоб там її!) і її недоумкуватих подруг. Все таки, у них буде якась спільна справа, і за неї можна було б ухопитись надалі, щоб ці ненависні їй русалки покинули нарешті це місто.

А щодо розкриття їхньої таємниці, то дівчина розуміла, наскільки все серйозно і принаймні, поки що нікому нічого не збиралась розповідати. Нехай цей козир поки побуде у неї до кращих часів.

 Ось так подумки зважуючи все, що сталося і переконуючи себе, що вона вчинила правильно, Джесіка і не помітила, як з розмаху врізалась в іншу, майже нечутну постать серед нічної пітьми.

 - От зараза! У вас що, у всіх земних манери такі - збивати з пантелику? - з нотками злості пробурчала та інша, яка все ж не сильно постраждала, лише було зачеплено її ліве плече.

 - Ой, вибачте, я вас не помітила! - винувато промовила Джесіка, до якої вже дійшло, що вона тут не одна.

 - Джесіка? Це що, ти? - знову запитала незнайомка, яка впізнала її по голосу.

 Дівчина перевела погляд на вигляд цієї «істоти», яка була вся в чорному, на голові - капюшон, і вона потім нарешті зняла темні окуляри з очей. Згодом вона залилась веселим сміхом.

 - Луіза?! Боже мій, ну ти і... - слова крізь сміх давались важко. - Ти що, вирішила лякати дітей проти ночі?

 Так, зараз Луіза більше була схожа на чорну Смерть з дитячих уявлень, але ось чого не вистачало, то це білої гострої коси.

 - Яких дітей? Про що ти? - не второпала Луіза, якій зараз було не до жартів. Русалка вже досить довго ходила по місту, розминаючи ноги і заглядуючи в кожен  темний куточок, але Джулії вона так і не знайшла.

 - Та ну, забудь, тобі не зрозуміти! - нарешті Джесіка припинила сміх. - І все ж, що ти тут робиш посеред ночі?

- А ти? Хоча ні, це мені зараз не цікаво. Слухай, а ти випадково Джулію не зустрічала тут ніде?

 - Та ні, я б це точно запам'ятала. А що, в океані загубились, чи як?

 - Знаєш, мені зовсім не смішно, - серйозно перебила її Луіза, намагаючись збити веселість із її лиця.

 - Сьогодні ж цей... та сама ніч... ну, ти зрозуміла, - розкрила русалка всі карти.

 То он воно як? Тепер Джесіка закінчила складати пазл в голові. Звичайно ж, вона здогадалась, про що йде мова, адже Луіза сама колись їй розповідала про вплив повного місяця на русалок. І як вона сама не здогадалась?

 - Ну, тепер ясно. І я так розумію, жертва великого і сильного Місяця на сьогодні - це Джулія?

 - Ну, припини, будь ласка! - Луізі сильно не сподобалось, що Джесіці абсолютно байдуже до її проблем.

 Навпаки, це її навіть забавляло...

 - Так, я думаю, це вона. І нам треба її знайти, поки вона чогось не начудила!

 - Чекай, ти сказала «нам»? А я тут до чого? У мене взагалі були інші плани.

 Джесіка вирішила швидко відкланятись, все-таки розборки в клубі русалок - це не її справа, та й не дуже кортіло ділитися тим, що вона дізналась від Макса.

  І тут раптом десь прямо біля них знову з'явилася грізна блискавка, яка налякала Джесіку більше, ніж вигляд Луізи, і яка ж сповіщала, що зовсім скоро почнеться жахлива гроза.

 - Бачиш? Ось чому! Це її сила! Якщо ми її не знайдемо, то можеш вважати, що вам всім гарантований кінець світу!

 Луіза говорила правду, адже погодні сили сьогодні вийшли з-під контролю і ще треба було поспішати, бо їй зовсім не хотілося потрапити під зливу і отримати свій хвіст десь посеред дороги. Джесіці довелося здатися, і потім вони разом вирушили в тому напрямку, де, як казав Макс, він і втратив слід таємничої істоти. Джессіка не сумнівалась, що це була Джулія, і все ж поділилась фактами з Луізою.