Ангели і Демони для русалок (1)

Розділ Дев'ятий

Ангели і Демони для русалок

(частина перша)

Грейсі прогулювалась вуличними кварталами, простуючи до хатинки Макса. Зазвичай в цю пору перед світанком вона підкорювала морські глибини, проте сьогодні вирішила змінити розпорядок. Джулія та Луіза ще спали в гуртожитку, адже були втомлені після вчорашнього.

Луіза знову взялась за магічні експерименти, тож довелось допомагати їй, а закохана Джулія повернулась від Карла десь перед вечерею. Вона розповідала, що увесь час вони сиділи за книжками і зошитами, бо у школі скоро мав настати час іспитів.

І до такої події Карл мусив бути готовий, адже батько йому пообіцяв вступ у престижний університет міста, але це у випадку успішної здачі всіх тестів. Якщо не буде все гладко, тоді хлопця чекає самостійне життя, тобто Тейнер допомагати йому не буде.

Чому так сталось, Джулія спочатку не розуміла. І мажор мусив зізнатися, що у нього завжди були натягнуті стосунки з батьком, та і можливо, Тейнеру-старшому уже набрид той розгульний спосіб життя сина. Хоча, знаючи Джулію, навряд чи вони займались навчанням.

Також Грейсі знала, що і сьогодні у школі мала бути якась важлива контрольна з хімії.

Саме тому темноволоса вирішила зробити сюрприз своєму коханому. Взагалі останнім часом вона була трохи розгубленою, бо їхні стосунки зайшли у тупик. Як ми знаємо, у Грейсі були проблеми з тризубцем, потім ще біганина за Ритою, і знову суперечки у клубі русалок.

В принципі, вона прикривалась побрехеньками про приїзд сестри Джулії, і була впевнена, що Макс її розуміє. Тут же на Землі було прийнято піклуватись про родичів... Але хлопець раптово зник з поля зору. Від відплиття Рити минуло декілька днів, а вони ще досі не бачились.

Та Грейсі вірила, що між ними все залишилось по-старому, і Макс просто зайнятий. У нього ж, як і у кожного із них, є свої справи: навчання, риболовля, піклування про дядька...

І ще донедавна Грейсі соромилась просто підійти першою, знайти його і все пояснити. Ще Джулія піддавала жару в вогонь, кажучи, що Макс із Карлом перестали спілкуватись, принаймні вона в одній компанії їх не бачила. Та темноволоса відкидала всі факти і не хотіла думати про погане.

Вона просто вірила йому і завжди вважала, що Макс - то не Карл, і він просто не може бути схожим на нього. 

Порада прийшла від Луізи, на щирість якої Грейсі геть не сподівалась. Але їхня юна практикантка магії завірила, що хоч і не згодна з деякими її рішеннями, але не хоче бачити її страждань. Розмова з нею додала Грейсі впевненості. Та їй і самій не хотілось розчаровуватись, так як це довелось зробити Джулії.

Звісно, русалка не попередила Макса по свій прихід (мобільного ж у неї не було), але була впевнена, що він зрадіє. Вона захотіла зустріти разом з ним світанок, а також потім з'явитись у школі і підтримати його. Це було смішно, але разом вони зустрічали тільки захід сонця увечері і північ ночі. Так, суперові були моменти... 

Ну ось, вона вже на його території. Їй тут дуже подобалось раніше, і вона не поділяла думку Макса про те, що це - найжахливіша неприбрана діра, яку тільки можна було знайти. Та хіба можна так казати про свій дім? Можливо, Макс хотів би такі апартаменти, як у Карла, надивившись на їхню велич, але поки що він жив тут.

Невеличка хатинка із біло-голубим оздобленням, яке трохи облізло від впливу сонця, акуратненькі зовсім маленькі грядочки, де дядько Роб вирощував городину, гамак і старенька гойдалка - місце літнього відпочинку... Усе тут було мінімально, та й жити можна було.

- Макс, ти вдома? - легенько постукала дівчина у невеличкі дерев'яні дверцята, пофарбовані у світло-коричневий колір. Вони служили єдиним входом у цю "фортецю", та і такої речі як замок, там не було. Макс колись пожартував, що злодії навряд чи чимось поживляться в його домі.

Всередині ніби пролунав якийсь шурхіт, і Грейсі чомусь вирішила, що має право зайти. Спочатку було лячно, адже там живе ще і Роберт, але яка різниця, якщо він уже купу разів бачив їх разом. Та і не для того вона вставала так рано, щоб піти геть...

- Грейсі?! - почувся здивований жіночий оклик, коли дівчина зайшла в хатину. - А як... ти зайшла?

Картина, яка відкрилась очам русалки, геть їй не сподобалась, і вона знову розгубилась. У маленькому приміщенні, яке як вона знала, носило назву "Особистий простір Макса Хамільтона", на ліжку, яке було тут одне (правда, житло складалось ще із комірчини Роберта, де він спав, і кухні, які розміщувались далі за цією кімнатою), розляглась постороння особа. І до великого непорозуміння, це була Джесіка.

- А мені цікаво, відколи це ти ночуєш у мого хлопця? Що ти взагалі тут забула? - почала Грейсі сипати докорами.

З її боку звинувачення були справедливі, адже було зрозуміло, що Джесіка спала тут без всякого нічного одягу. Її локони були розпущені і хаотично валялись на подушці, а тіло прикривало простирадло із ззображенням якихось абстракцій.

У самій кімнаті панував хаос, про що можна було сказати, дивлячись на розкидані речі, що валялись на підлозі. Там були якісь книжки, колбочки, лінійка... і одяг безсоромниці. Її літній сарафан синього кольору лежав десь поблизу ліжка, прикриваючи собою незрозумілі приладдя.

Сонцезахисні окуляри розташувались на столі біля вікна, і під ним же було видно один жіночий босоніжок. То чим вони тут займались? Уроки, досліди, писанина чи... може, щось значно інакше?

- Ну ми тут цей... - голос Джесіки був іще сонним і млявим. - Взагалі-то, я його подруга. А що?

- А тобі не здається, що все це неправильно? Особливо твоя присутність... - поки що Грейсі говорила спокійно, але схоже, це було ненадовго. 

Вона хотіла пояснень. Підсвідомість ще сподівалась на те, що ситуація зовсім не така, як виглядає на перший погляд.

- Ну, тоді і твоя присутність теж тут небажана, - прозвучало якось самовпевнено, по-хазяйськи. Джесіка видала із себе милу усмішку, хоча в такому її стані це більше походило на зловіщі емоції. Та і Грейсі вже знала, що добра від цієї особи чекати не варто.